25 вересня

Ніч сповнена Карни, чаю і вселенської туги.

Екатерина Горбовская

Я думала, что главное в погоне за судьбой -
Малярно-ювелирная работа над собой:
Над всеми недостатками,
Которые видны,
Над скверными задатками,
Которые даны,
Волшебными заплатками,
Железною стеной
Должны стоять достоинства,
Воспитанные мной.

Когда-то я так думала
По молодости лет.
Казалось, это главное,
А оказалось - нет.

Из всех доброжелателей никто не объяснил,
Что главное, чтоб кто-нибудь
Вот так тебя любил:
Со всеми недостатками,
Слезами и припадками,
Скандалами и сдвигами
И склонностью ко лжи -
Считая их глубинами, считая их загадками,
Неведомыми тайнами твоей большой души.

Покидаючи зону комфорту

Впевнена, кожен всередині відчуває якісь рамки, що сковують його дії, слова, рухи. Це ніби внутрішній детектор цензури, що захищає від помилок... ми думаємо, що захищає. Насправді ж він краде наше життя. На нього ми витрачаємо цілу купу життєвої енергії, яку мали б використовувати на зовсім інші, важливіші дії. Так, не завжди ми можемо робити те, що хочеться, казати те, що думаємо... і ми звикаємо, одягати на себе невидимий ошийник (іноді з намордником) який керує усім нашим подальшим життям. Подумайте, а здатна обмежена істота на великі досягнення? На щастя? На ейфорію? Сумніваюсь... Ще більше зло, коли така особа намагається прив.язати до себе нещасливої ще когось вільного, роблячи його собі подібним. Не варто шукати щастя в інших людях, бо знайшовши його там, ви перетворитесь на такого собі ...паразита, який не вміє генерувати його самостійно, а лише обкрадає дорогу людину.
Вкотре переконуюсь, що життя починається за межами зони комфорту. А найкращими спогадами стає те, на що ви так ненаважувались раніше, те, що вважали безглуздим і надто дитячим. Це може бути ризиковано і навіть травмонебезпечно (фізично чи морально) але саме такі моменти і РОБЛЯТЬ життя. Все, що викликає емоції - безцінно.