Вперше за довгий час я тут... Якось так складається, що більшість моментів про які можна було б тут написати обробляються в голові і на тому "закидаються на карту пам'яті...моєї", а потім все, момент втрачено і ніщо нікуди не просочується. Тим не менш, зібрались до купи зручний момент і тема, так що розтягувати не буду, приступимо.
Мучить мене один "грішок": дуже часто буває, що хтось мені пише, а  я не відповідаю на повідомлення довго, постійно відкладаю, щоб нормально відписати і ... забуваю(а не так як нормальні люди). Припускаю, що більшість таку мою рису може сприймати як зверхність чи щось таке, але це не так від слова ЗОВСІМ. Просто я не вмію бути скрізь і з усіма. Це не дуже добре в першу чергу для мене, але не бачу сенсу робити щось "для галочки", а не від щирого серця. На мою думку стосунки між людьми настільки тонка штука, що фальш просто недопустима. Не бачу сенсу видавлювати емоції там, де їх немає, або позитив , коли настрій бажає кращого. Колись в моменти суму мені хотілось розвіятись, погуляти, відволіктись... Зараз все змінилось. Зникло бажання впускати когось в свій світ (яким би він не був). Коли я щаслива, то ніби "затримую подих" щоб не зіпсувати нічого, не зруйнувати таке бажане своїми ж діями. Коли погано - тим паче мовчу... не хочу поширювати негатив, та й легше від того, що я розкажу не стане.
П.С.
Писалось 4-го грудня=) ... Не була б це я=D

«Она вошла, совсем седая...»

Она вошла, совсем седая,
Устало села у огня,
И вдруг спросила «Я не знаю,
За что ты мучаешь меня.

Ведь я же молода, красива,
И жить хочу, хочу любить
А ты меня смеряешь силой
И избиваешь до крови.

Велишь молчать? И я молчу,
Велишь мне жить, любовь гоня?
Я больше не могу, устала.
За что ты мучаешь меня?

Ведь ты же любишь, любишь, любишь,
Любовью сердце занозя,
Нельзя судить, любовь не судят.
Нельзя. Оставь свои «нельзя».

Отбрось своих запретов кучу,
Хоть сейчас, хоть в шутку согреши:
Себя бессонницей не мучай, сходи с ума, стихи пиши.
Или в любви признайся, что ли,

А если чувство не в чести,
Ты отпусти меня на волю, не убивай, а отпусти».

И женщина, почти рыдая, седые пряди уроня, твердила:
«Я не знаю, за что ты мучаешь меня».

Он онемел.
В привычный сумрак вдруг эта буря ворвалась.

Врасплох, и некогда подумать
«Простите, я не знаю Вас. Не я надел на Вас оковы»

И вдруг спросил едва дыша: «Как Вас зовут?
Скажите, кто Вы?»
Она в ответ: «Твоя Душа».

Эдуард Асадов.

Мене давно обурюють власники собак (наперед уточню, що собак я не те що люблю, а обожнюю!) тим, що виводять своїх улюбленців справити їхні потреби на вулицю, роблять їх і просто лишають купу на: асфальті, дитячих майданчиках, газонах, клумбах... всюди! За весь час, я бачила лише одного хлопця, який зібрав за своїм лабрадором все в пакетик і викинув в смітник. От мені цікаво природа такої поведінки... Вам неприємно прибирати за вашою ж твариною? А ви думаєте, що іншим приємно споглядати фекалії в себе під ногами? Ви не розумієте, що такою поведінкою принижуєте оточуючих та себе? Вам подобається в лайні жити? Коли кіт(що живе в квартирі) робить свої природні справи, то ви їх теж лишаєте , бо це "фу, я не прибиратиму за ним лайно"? Кажете, що любите тварин, кічитесь ними, породистих купуєте, одяг навіть купуєте (деякі), а прибрати гидитесь.

Всі так рвуться в Європу, а змінювати в собі ніхто нічого не спішить. Приємно ж сісти на газон, знаючи, що там чисто. Приємно привести дитину на дитячий майданчик і не хвилюватись, що вона може потягнути до рота "щось не те"(і таке бачила). Приємно бачити навколо будинку квіти, а не суцільне "добриво". 

Можете розводити "срач" своїми гнівними коментарями, але я підтримую штрафи за викинуте сміття, за лайно, за розмальовані (надписами) стіни магазинів, за продаж алкоголю в вечірній час (зараз і так напружена ситуація зі злочинністю), за продаж харчових товарів на стихійних ринках(для мене це особливо гостре питання, ібо дуже сильно отруїлась)...я можу ще довго перераховувати.

Поважайте своє місто, та працю інших!

Про "дорослість"

Прийшла в голову (заюзана всіма ким тільки можна) думка, що діти дуже переоцінюють радощі дорослого життя. Блін, та в мене було класне дитинство! Так, багато чого не було і було дещо(дехто), кого хотілось, щоб не було. Але на той момент все було максимально чітко і просто. Хотілось, щоб мама ніколи не хворіла (я все дитинство дуже переживала за її здоров'я, зараз так само) і частіше бувала вдома, а не на роботі; кота; солодощів (цим бажанням заробила собі в 5 діатез, в 10 страшну алергію, що досі далеко не відходить); малювати (дуже любила і чомусь закинула, хоча на мене покладали сподівання.... напевно тому і закинула).
Все так просто було, а головне - реально! Маму я любила фанатично! Була 100% "маминою доцьою",якій більш ніхто не потрібен був, але навіть їй не розповідала всього. Вона каже, що я завжди була "собі на умі". Пам'ятаю, як зі школи бігла (в буквальному сенсі цього слова), щоб хоч побачити, перш ніж вона піде на роботу. Тоді були чіткі цілі і їхнє досягнення приносило таку палітру емоцій, стільки радощів! А зараз... Маму я люблю не менше, але ми віддалились порівняно і це напевне нормально... хоча віддає якимсь внутрішнім скреготом по серцю.
З'явилось стільки зобов'язань... Тепер навіть в розмові з собою не завжди викладаєш всі бажання, тому що внутрішній ценз не пропустить. Совість вибудувала великий паркан між "хочу" і "зроблю". Бажане не завжди приносить емоційне наповнення, або ж не в достатній кількості. Якщо зображувати життя в кольорах, то це була б пастель... така інтелігентна, стильна, нудна пастель.  От на кому відігруюсь, то це на собаках! Сьогодні я поверталась додому, і вони почули мій голос через двері в під'їзд, спустились до входу... не полінувались...=)
До чого ця вся писанина? А не знаю... а просто так. Навіть закину одразу, а не як я люблю: написати, зберегти, пообіцяти собі привести в нормальний вигляд і ... ніколи не опублікувати.
P.S.
Ні разу не жаліюсь.
P.S. (1)
Не "істина останньої інстанції", просто суб'єктивний політ думки випущений на загал і не більше... 

Якось так

https://www.youtube.com/watch?v=cN9O19Znf_U

ВАШ ТИП ОСОБИСТОСТІ:

“АДВОКАТ”

(INFJ-T)

Екстравертивний

РОЗУМ

Інтровертивний

18%

82%

Інтуїтивний

ЕНЕРГІЯ

Реалістичний

53%

47%

Логічний

НАТУРА

Принциповий

32%

68%

Плануючий

ТАКТИКА

Шукаючий

62%

38%

Самовпевнений

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ

Обережний

12% 88%

Тип особистості INFJ дуже рідкісний: складає лише менше одного відсотка населення, але, тим не менш, вони залишають свій відбиток у світі. Як Дипломати (NF) вони мають природжене відчуття ідеалізму і моральності, але що відрізняє їх, то це супутня ознака Планування (J): INFJ не ідеалістичні мрійники, а люди, які здатні вживати конкретних заходів для втілення своїх цілей у реальність і робити довгостроковий позитивний вплив.

INFJ частіше вважають допомогу іншим метою життя, але хоча людей з цим типом особистості можна знайти у рятівних та благодійних сферах, їхня справжня пристрасть – це дістатися суті проблеми, щоб людей взагалі не потрібно було рятувати.

ДОПОМОЖИ МЕНІ ДОПОМОГТИ ТОБІ

INFJ наділені насправді унікальним поєднанням ознак: хоча і люб’язні, вони мають незламну точку зору і невтомно боротимуться за те, у що вірять, вони рішучі й вольові, але мало коли використовуватимуть цю енергію задля власної користі – INFJ діятимуть творчо, з фантазією, переконливістю і чутливістю не для того, щоб створити перевагу, але щоб встановити баланс. Егалітарзим і карма – це дуже привабливі ідеї для INFJ, і вони мають тенденцію вірити, що ніщо не зможе допомогти світові так, як любов і співчуття, які розтоплюють крижані серця тиранів.

“Кожна людина повинна вирішити, йтиме вона у світлі конструктивного альтруїзму або в темряві руйнівного егоїзму.”

Мартін Лютер Кінг

INFJ легко створюють зв’язки з іншими і мають талант до щирої чутливої мови, розмовляючи скоріше зрозуміло для людей, аніж орудуючи чистою логікою і фактами. Логічно, що їхні друзі й колеги можуть подумати, що INFJ належать до тихих Екстравертивних типів, але їм не заважало би пам’ятати, що їм треба іноді побути на самоті, щоб знизити тиск і перезарядитися. І не треба бити тривогу, якщо вони раптово поринуть у себе. INFJ дуже піклуються про чужі почуття, і вони очікують того ж самого у відповідь – іноді це означає, що на декілька днів треба дати їм трохи простору, якого вони потребують.

ЖИТИ, ЩОБ БОРОТИСЯ НАСТУПНОГО ДНЯ

Втім насправді найважливіше для INFJ – це не забувати піклуватися про самих себе. Пристрасть їхньої відданості дійсно може змусити їх перетнути допустиму межу, і якщо їхня завзятість вийде із-під контролю, це може привести до виснаженості, порушення здоров’я і стресу. Це стає особливо помітним, коли INFJ змушені протистояти конфлікту або стресу – їхня чутливість змушує їх робити все можливе, щоб ухилитися від цих, як здається, особистих атак, але коли обставини є неминучими, вони можуть відбиватися дуже ірраціонально й безпомічно.

Для INFJ світ – це місце повної несправедливості, але це не має бути так. Ніякий інший тип особистості не підходить краще за них для створення руху з відновлення справедливості – незалежно від того, велика вона чи мала. Просто INFJ мають пам’ятати, що піклуючись про світ, вони мають піклуватися про самих себе також.

П.С.
Ще напевне ніколи тест не був настільки точним (наскільки я це бачу), тому залишу це тут=)
https://www.16personalities.com/uk/bezkoshtovnyy-test-na-vyznachennya-osobystosti

меня убивает и делает резкой,
и делает твердой до мозга костей,
большая, как солнце с искрящимся блеском
безумная, страшная вера в людей!

я верю в слова, что как правило мало
несут за собой, забываясь за день.
и делает сердце безумно усталым
людская, никчемная, глупая лень!

я верю в поступки, что вам - непривычны!
в простой, бескорыстный мотив ваших дел.
я верю, что каждый внутри - безграничен,
но в каждом, увы, я встречаю предел!

куда только мысли меня не носили,
пока я молчала, о слабых скорбя;

меня убивает, но делает сильной
безумная страшная вера в тебя.