УКРАЇНСЬКЕ ЄВРОПОБОЇЩЕ

Мене охопив справжній жах після ранкового перегляду новин і відео в соц. мережах про ЄВРОМАЙДАН сьогоднішньої ночі. Сльози навернулись і підсвідомо порівняла це "бидло-дійство" з Варфоломіївською ніччю=((
"Беркут" як справжнісіньке бидло розмахуючи кийками нищив український народ. Хіба для цього його стформовано? Нічого, що їм виплачуютть заробітну плату за Ваш рахунок, шановні платники податків? Замість того, щоб охороняти безпеку громадян своєї країни, вони їх топчуть, лають, шарпають зневажаючи особисті права і гідність, при цьому наносячи тілесних ушкоджень.
Спецназ має право втрутитись коли потрібно знешкодити озброєних злочинців, але при чому тут сонні люди, які не проявляли жодної агресії? Вся ця ситуація страшенно обурює!
До сьогоднішнього дня всі ці місцеві диско-мітинги нагадували просто тусовку, яка знайшла причину зайвий раз "себе показати, на людей подивитись" ну... і заодно виявити акт непокори. Вважала, що лише київський майдан може чимось зарадити, але сьогодні багато змінилось! Закликаю всіх і кожного завтра вийти в центр міста (хоча б) і показати, "хто вдома хазяїн"!!!

Мы никогда не поймем друг друга,
И никогда не сойдемся во мнениях.
Все потому, что ты сильный мужчина,
А я всего лишь слабая женщина.

Порой я хнычу совсем без причины
И настроение мое переменчиво.
Но ты прости меня, сильный мужчина,
Ведь я всего лишь слабая женщина.

Со мной творится порой чертовщина,
Бываю я холодна и потеряна.
Ты пожалей меня, сильный мужчина,
Ты отогрей слабую женщину.

Пусть никогда не поймем друг друга,
Но я люблю лишь сильней от этого.
Тебя, навеки, мой сильный мужчина,
Навек твоя, слабая женщина!

Орлова Анна

Якось так...

Помоги ему, Боже, пройти через сотню зим,
Не поранившись сердцем о северные ветра.
Научи его верить тем, кто всегда за ним,
Кто в ночи на двоих разделит тепло костра.

Поведи его, Боже, дорогой, пусть не прямой,
Лишь бы путь освещался сотней живых огней.
Сохрани его от предательства за спиной,
От разбитых зеркал и даже фальшивых друзей.

Подари ему, Боже, роскошь не стать другим,
Оставаться собой сквозь все передряги лет.
Я хочу, если мы однажды столкнемся с ним,
Видеть в этих глазах все тот же душевный свет.

Алина Винниченко

Ну, вот и все, — вздохнув, старушка,
сказала деду, — Видно срок…
И он, растерянно в подушку,
ей прошептал, — Погодь, чуток…
— Вот свадьбу правнуку сыграем,
тогда уж вместе и уйдем…
Оборвалось собачьим лаем,
Мелькнуло что — то за окном.
— Скажи, просила мол, любя,
простить её, за все, что было,
и пусть не сердятся зятья,
невесток всех, скажи, любила…
И не стесняясь горьких слез,
Ему, вдруг вспомнилось былое,
Как вечерами средь берез,
Бежал он к ней в село чужое.
Как после, горюшка хлебнув,
Их тенью молодость мелькнула.
Как уходил он на войну,
И как война без ног вернула…
Он посмотрел в ее глаза,
В них ни слезинки, ни печали,
Лишь чуть поблекла синева
И губы тихо прошептали:
— А ты, живи… поберегись,
ко мне ходи, как на свиданье…
И было видно, как сплелись,
Их руки в нежное прощанье…

Жертовність.
Вона буває різна: вимушена і щира, лукава і ... Все залежить від людини яка її приносить. Але без неї ніяк. Рано чи пізно нам приходиться жертвувати власними інтересами заради інших, близьких нам людей. Іноді це просто необхідно, адже щирість почуттів проявляється там - де відступає егоїзм. Іноді здається, що щось зробити просто не можливо, що воно не в наших інтересах, воно нас не цікавить... Але з.являється людина, заради якої ти жертвуєш всім. І щастя, коли ця жертовність взаємна, інакше хтось починає руйнуватись зсередини, а інша людина тікати від тих уламків, адже вони нікому не потрібні, вони руйнують інших.

Людей цікавлять відполіровані статні особистості, які можуть щось дати, а не надщерблені жертви власної тупості, які себе залатати не можуть.
Я вважаю, що не можливо когось зробити щасливим, поки ти не станеш таким сам по собі. Не варто обтяжувати кохану людину своїми негараздами (хіба що, вона сама прагне допомогти). Треба дарувати один одному лише радісні моменти, які потім захочеться згадувати роками, а не дипресивність і сльози. І якщо власна відсутність зможе відгородити її від власних кошмариків, то чому і ні. Напевне це найбільший прояв любові і самопожертви.

Береги свою душу от зла,
Не пускай в своё сердце обиды.
В жизни так не хватает тепла,
А сквозь мглу просветлений не видно.

Береги свою душу от слов,
Что как пули свинцовые ранят,
От пустых и несбыточных снов,
Что по сердцу порой барабанят.

Береги свою душу от бед,
Наша жизнь и без них быстротечна.
Даже если и солнышка нет,
Всё равно облака не навечно.

Наши дни безвозвратно летят,
Прегрешенья прости и ошибки.
Даже если тебя не простят,
Ты прими всё как есть и с улыбкой.

Береги свою душу от зла
И не дай ей в пути потеряться.
Ведь куда бы судьба не вела -
Без души очень страшно остаться.

Смеюсь навзрыд - как у кривых зеркал, -
Меня, должно быть, ловко разыграли:
Крючки носов и до ушей оскал -
Как на венецианском карнавале!

Вокруг меня смыкается кольцо -
Меня хватают, вовлекают в пляску, -
Так-так, мое нормальное лицо
Все, вероятно, приняли за маску.

Петарды, конфетти... Но все не так,
- И маски на меня глядят с укором, -
Они кричат, что я опять - не в такт,
Что наступаю на ногу партнерам.

Что делать мне - бежать, да поскорей?
А может, вместе с ними веселиться?..
Надеюсь я - под масками зверей
Бывают человеческие лица.

Все в масках, в париках - все как один,
- Кто - сказочен, а кто - литературен...
Сосед мой слева - грустный арлекин,
Другой - палач, а каждый третий - дурень.
Один - себя старался обелить,
Другой - лицо скрывает от огласки,
А кто - уже не в силах отличить
Свое лицо от непременной маски.

Я в хоровод вступаю, хохоча, -
Но все-таки мне неспокойно с ними:
А вдруг кому-то маска палача
Понравится - и он ее не снимет?

Вдруг арлекин навеки загрустит,
Любуясь сам своим лицом печальным;
Что, если дурень свой дурацкий вид
Так и забудет на лице нормальном?!

Я в тайну масок все-таки проник, -
Уверен я, что мой анализ точен:
И маски равнодушия у них
- Защита от плевков и от пощечин

Как доброго лица не прозевать,
Как честных угадать наверняка мне?...

... Они решили маски надевать,
Чтоб не разбить свое лицо о камни.

Владимир Высоцкий

То є Львів, панове!

Давно мала написати про поїздку у Львів, і все не мала часу. Ось, за сніданком і ранковою кавою (яку купила саме там) мої руки нарешті добрались до клавіатури.
Щиро не розумію людей, яким не подобається це місто! Воно дивовижне! Або, ми з ним надто мало знайомі і воно ще не показало своїх недоліків і заморочок.
Щойно вийшла з автобусу, як мене переповнило відчуття енергетичної потужності. Стало добре і затишно, ніби приїхала додому. А кожен метр пройдений його вулицями, ніби окрема історія... про щось неповсякденне, часом навіть незвичайне.
Цікаві лиди, красиві, інтелігентні будинки, містичні парки. Там все ніби пронизано атмосферою мистецтва.
А ця мова! Ця чудесна львівська "говірка")) Спілкуючись з місцевими жителями відчуваєш комплекс неповноцінності, настільки вишуканою і чистою вона є! Екстравагантною і милозвучною! Справжньою!
Напевне при бажанні багато хто наведе силу-силенну фактів, що суперечитимуть вище описаному, але мені байдуже. Ніхто не ідеальний, ніщо не ідеальне, так нехай хоча б цей випадок стане унікальним. Так як в моїх спогадах Львів є казковим=)

Довіра. Замість тисячі слів...)