Вона буває різна: вимушена і щира, лукава і ... Все залежить від людини яка її приносить. Але без неї ніяк. Рано чи пізно нам приходиться жертвувати власними інтересами заради інших, близьких нам людей. Іноді це просто необхідно, адже щирість почуттів проявляється там - де відступає егоїзм. Іноді здається, що щось зробити просто не можливо, що воно не в наших інтересах, воно нас не цікавить... Але з.являється людина, заради якої ти жертвуєш всім. І щастя, коли ця жертовність взаємна, інакше хтось починає руйнуватись зсередини, а інша людина тікати від тих уламків, адже вони нікому не потрібні, вони руйнують інших.
Я вважаю, що не можливо когось зробити щасливим, поки ти не станеш таким сам по собі. Не варто обтяжувати кохану людину своїми негараздами (хіба що, вона сама прагне допомогти). Треба дарувати один одному лише радісні моменти, які потім захочеться згадувати роками, а не дипресивність і сльози. І якщо власна відсутність зможе відгородити її від власних кошмариків, то чому і ні. Напевне це найбільший прояв любові і самопожертви.
Немає коментарів:
Дописати коментар