Ефімерна мить щастя

Мені страшно коли люди йдуть. Чи коли вони зникають на якийсь час. Я боюсь, що більше не побачу їх такими. якими вони були. Час йде. Світ не стоїть на місці. МИ в постійному русі. Просто я знаю, що таким як були вони вже не повернуться! Вони повернуться іншими. Не відомо чи гіршими, чи кращими, але не такими. А ще, боляче коли бачу як в людей в очах меншає добра, а замість нього з.являється щось зле і приземлене. Не вбивайте в собі дитину, прошу Вас! НЕ переставайте радіти дрібницям! Не чекайте від інших, що вони Вас ощасливлять і не будете розчаровані. "Хочеш щось зробити добре, зроби це сам". З щастям так само! Хочеш щастя - зроби його собі сам. Це невловима ефімерна миттєвість. Якщо спробувати її затримати, вона зникне...розсіється. Щастям потрібно обмінюватись. Його не можна викрадати, бо в чужих руках воно загине миттєво. Створюйте і примножуйте! Всім бобра=*)

Не отрекаются, любя

Комусь це видасться дивним, але ця пісня змушує мене плакати...щоразу! До другого куплету не дотягую навіть) Дуже життєва стара і гарна!) Ділюсь сокровенним;)

Не отрекаются, любя,
Ведь жизнь кончается не завтра.
Я перестану ждать тебя,
А ты придешь совсем внезапно.
Не отрекаются, любя.

А ты придешь, когда темно,
Когда в окно ударит вьюга,
Когда припомнишь, как давно
Не согревали мы друг друга.
Да ты придешь, когда темно.

И так захочешь теплоты,
Неполюбившейся когда-то,
Что переждать не сможешь ты
Трех человек у автомата -
Вот как захочешь теплоты!

За это можно все отдать,
И до того я в это верю,
Что трудно мне тебя не ждать
Весь день не отходя от двери,
За это можно все отдать

Не отрекаются, любя,
Ведь жизнь кончается не завтра,
Я перестану ждать тебя,
А ты придешь совсем внезапно,
Не отрекаются, любя,
Не отрекаются, любя.

Просто гарно)

Навряд чи всі слова цього світу
Здатні передати почуття,
Що в мені ховаються.
Часом мені здається,
Що ми з тобою – маленькі діти,
А хтось дорослий і сильний
З нами, маленькими, грається.
Я так боюся лишатися
З самим собою на одинці,
Коли стогне серце
І душа рветься назовні.
Вже кілька місяців
Мені зовсім не спиться,
Незалежно від того,
Місяць – молодик чи вповні...
Я ні з ким не ділюся
Тугою своєю глибокою...
І бажання ховаю за маскою спокою...

Приспів:
Просто ніжно так доторкнутись... (4)

Я живу за розкладом,
Який сам собі чітко встановлюю,
Зусиллями волі не даю собі
Впасти в депресію,
Бо вже жодних життєвих принад
Якось не вловлюю
І щось постійно роблю,
Щоб поменше думок в процесі...
Мій світ перевернутий,
Мої нерви напружені.
Хочу бачити сни – яскраві,
Тобою наповнені.
Натомість – сотий раз
Вислуховую судження,
Що життя є життя, а ми в ньому
Жалюгідні й втомлені.
Ледве тягнуться дні
Від дати до дати...
Я готовий все, що маю,
Віддати, щоб...

Приспів

А якось випадково натраплю
На нашу з тобою мелодію,
І втрачаю контроль,
Одразу зриваюсь в істерику.
Я сам своє щастя віддав
Невідомому злодію –
Ніби нічого нового,
А наче відкрив Америку.
Я знаю, що вже не верну
І нічого не вдію,
І не маю можливості
Навіть мати надію...

Приспів

ТАРТАК

№1
"Коли вперше з’явилися разом, усі були здивовані.
А потім – штучні посмішки, насмішки приховані.
Який знайомий сюжет – класичні Ромео і Джульєтта,
Можливо, цього разу все закінчиться гарно?
Та де там! Не та планета, не ті розклади у соціумі,
Ось тут усі ми, хороші, на протилежному боці – вони.
Всі на них позирають скоса, удавано-байдуже...
Ось тільки вони чомусь щасливі,
А всі решта якось не дуже...
Він з неї очей не зводить, вона відповідає взаємністю.
Будь-яку примху виконують з приємністю.
А сірі маси довкола бризкають чорною заздрістю –
Немає місця в серцях для чужої радості.
Раптом щось впало й розбилося – поганий знак!
І все одразу пішло кудись не туди і якось не так.
І хай навіть світ не бачив гарнішої пари,
З усіх боків посипалися болючі удари.
Чутки, плітки, наклепи, поради,
Хтось десь помітив безперечні ознаки зради.
За все в житті доводиться платити, іноді надто дорого."

№2
Я розкидаю зло, наче попіл,
А ти благаєш: "Досить!",
Ось так втрачаємо кохання,
Набуваємо непотрібний досвід –
Цікаві досліди над власними мозком.
Собі здаюся крутим,
Тобі здаюся відморозком.
З тобою, як у бою,
Вирішив бити першим.
Тепер знаю, що був неправий,
Але кому від того легше?..
Болючі спогади, як гади,
Їх не вирвеш із корінням,
Однак порізи на серці
Сприяють прозрінню...

Приспів:
Я гонор свій заховаю глибоко,
Сиджу на лаві, чекаю вибуху,
Готовий зносити недоліки і вибрики,
З тобою бути аби тільки, аби тільки...

І раптом зрозумів,
Що моє життя без тебе марне.
Воно не має принад,
Втрачає всі яскраві фарби,
Дав би собі по пиці боляче
За ті всі твої образи,
За неуважність свою, за злість,
За необережні фрази.
Жодного разу не зміг себе
Призупинити вчасно,
Постійно щось тупо дратувало,
Заносило занадто часто.
Тепер лишився один –
Блазень, бовдур, дурень...
Ну і навіщо це мені?..
Про що я думав?..

Приспів

Життя нас пообтерло,
Побило, підправило,
Пояснило свої закони,
Встановило дещо абсурдні правила,
Трошки побавило, трошки потішило,
Колись ми були такими,
Тепер стали зовсім іншими,
Ну, аби не гіршими! Ти, знай,
Усе й не так вже погано,
Колись минуться образи,
Загояться болючі рани.
Я стану кращим, я захищатиму
Тебе від нещасть і невдач,
Ти тільки повір,
Ти тільки пробач!..

Приспів

Зрада

Зрада - це слово, яке несе в собі велике смислове навантаження. Це дуже загальне поняття, адже вона буває різною: між друзями, коханими, партнерами, принципам, своїй батьківщині і т.д. В цьому дописі я хочу описати зраду в стосунках між чоловіком і жінкою, особливості їх психології.
Всім відомо, що чоловік - це створіння полігамне. Більше того, всі це прекрасно усвідомлюють. Питання лише в тому, чи приймають вони цю данність чи ні. В чоловіків на підсвідомому рівні закладений інстинкт самця. Практично кожен мучачик(Карпа) будучи в стосунках подумує про інтрижку на стороні. І постає питання: чи дорогі йому стосунки настільки, що він буде вірним і люблячим; чи все таки допускає, що може їх знищити власноруч. Сумно, але більша частина допускає другий варіант. Зрада - це своєрідна інфікованість, залежність. Чоловік, який зрадив раз, як правило, це повторить. Це своєрідна авантюра рівно до того часу, поки щось не змінить його.
З жінками все не так. Вони - моногамні. Їм не властиво бігати від одного до другого. для них стосунки - це в першу чергу психологічна близькість. Не вірте ніколи, якщо жінка вам каже:"це була помилка. Випадковість. Я була п.яна. Я думала ми розійшлись і т.д.". Жінки значно продуманіші створіння. Коли вона з кимось "випиває зайвого", то прекрасно розуміє наслідки. Так само, перед тим як зрадити, вона добре про все подумала, зважила. Значить ви їй більше не настільки близькі. А ще, жінки не повертаються. Якщо вона знайшла когось на стороні і при цьому залишається з вами - значить їй так вигідно, не більше. Це холодний розрахунок.
В жіночій і чоловічій зрадах є колосальна різниця! Чоловік - рушійна сила. А жінка - підпускає чи не підпускає до себе. Я думаю, ви розумієте про що я.
Не хочу, щоб хтось подумав, ніби я виправдовую чоловічу невірність. Просто така моя думка. Жінок я знаю краще, тому менше їх захищаю. Будь-яка зрада - це жахливо! Вона вбиває стосунки, віру в людей і жагу до життя.

22_starting_Make love not war! love and peace!=*

Так вже склалось, що 28 грудня я підвожу тут підсумок прожитого року=). Сказати "він видався не простим" це - не сказати нічого! Було багато емоцій, почуттів, переживань і нервових зривів. Та не варто забувати і про хороше=) Були моменти, коли я відчувала себе найщасливішою людиною на планеті Земля! Не відомо чи ще колись повториться це безумство, але те, що я конкретно подорослішала - факт. Разом з тим пройшла трансформацію в "відчайдушну домогосподарку" і назад. Був момент, коли я подумала, що кулінарія - це справа всього мого життя(настільки вона мені полюбилась) а потім виявилось, що це просто реакція на людину. Готувати люблю і досі, але поки щось "не лежить". Це своєрідна побічна реакція моральної травми. Так само з.явилось купа нових звичок і традицій) Багато що зробила вперше, наприклад закапала очі=))ох і не просто мені це далось!!!))) Вперше поїхала в Київ на поїзді, на якому не їздила ніколи!!!
Ось докази:

Ця поїздка була величезною авантюрою, так як майже ніхто не знав, що я поїхала. Вона запам.ятається назавжди!))
Так само, нарешті з.їздила до міста своєї мрії - Львову ДВІЧІ!))Зустрілась там з 3-юрідною сестрою, з якою до того не бачилась 9 років. І переконалась, що сімейні зв.язки не руйнуються відстанню і роками=)

Юля

Її подруга Дроня=)



За цей рік я втратила багато кого, але є такі, хто повернувся)
Познайомилась з чудовими людьми, близькими мені по духу. Знайшла нових друзів. Безмежно вдячна тим, хто не давав мені розклеїтись увесь цей час! Я ніколи цього не забуду!=***)
Прийшов час починати ЖИТИ і я щиро вірю(і відчуваю), що все нарешті буде добре( хто б там що собі не планував і не говорив;))!
Make love not war! love and peace!=*

Она молчала десять дней,
Пытался он забыть о ней.
Увы и ах! - не смог.
Вдруг на одиннадцатый день
по небу проскользнула тень -
смилостивился Бог:
Раздался, будто гром с небес
звоночек в виде СМС:
"Привет! Ну, как дела?"
(ну вот, и что ей отвечать?
быть может, лучше промолчать?)
"Ты где вообще была?"
"Да, понимаешь, много дел:
работа, дети, быт заел.
А ты что ж не звонил?"
(ага, так прямо и сказал,
что эти дни страдал и ждал)
"Ты знаешь, занят был…"
Вот так и врали в две руки,
насколько чувства их крепки
испытывали вновь.
Тут милосердью вопреки,
Господь подумал:- "ДУРАКИ!"
и отобрал любовь.

Евгения Юхнович

Прошу тебя… закрой глаза…
Представь… что за окошком ночь…
Льет ливень… молния… гроза…
Все мысли… улетели прочь…
Представь… что мы сидим вдвоем…
Вдвоем… и нету никого…
Горит свеча… накрытый стол…
Мы говорим… и пьем вино…
Представь… я подошла к тебе…
Слегка… дотронулась рукой…
А ты… прижал меня к себе…
И прошептал… побудь со мной…
Представь… я обняла тебя…
И села на твои колени…
Своею ласкаю… пленя…
Чуть-чуть оттягиваю… время…
Представь… что я тебе шепчу…
Касаясь губ твоих… слегка…
О том… что я тебя хочу…
Хочу с тобой… на облака…
…
Ну а теперь… глаза открой…
Мечта пропала… меня нету…
Ты хочешь??? приезжай за мной…
И мы продолжим сказку эту…

Великий Гэтсби - Великий фільм!

Не передати словами наскільки мене пройняв цей фільм! А можливо просто головний герой видався близьким... Ця безмежна саморозрушаюча самопожертва з любові до людини, яка насправді видалась значно гіршою. Він вірив їй, вірив в краще. Все його життя було суцільною надією в те, чому не судилось відбутись.

Мені він видався близьким

Она давно не верит обещаньям,
В Любви признанья может принимать,
Но отвечает на признания молчаньем,
Она не хочет больше тосковать.
Доверить сердце - трудная задача,
Когда так стало просто потерять...
И где же эта странница-удача,
Куда и с кем теперь ушла гулять?
Она не примет вновь любовь,как данность,
Обыденность ей вовсе не к лицу,
Читая в каждом сердце многогранность,
Боится - это приведет к концу.
Открыть ей душу - это очень просто,
Сама закрытой будет от тебя,
Не задает пустых совсем вопросов,
И не флиртует - просто так, шутя.
Ее слова весомы по значенью,
Она привыкла во всем видеть смысл,
Искать по жизни для себя предназначенье,
Легко уловит сходу вашу мысль.
Не будет прятаться за громкими речами,
И не попросит вас ее простить,
Она страдает долгими ночами,
Она боится снова полюбить.
Но не влюбляться для нее - безумство,
Не жить сполна - то для нее тоска,
Ведь чувствовать - особое искусство,
И ее чувства - бурная река.
Она умеет, не подав и виду,
Сполна любить, но доверять уму,
Она прощает горькую обиду,
Простить предательство ж не сможет никому.
Она доверчива, но жизнь учила строго,
Уметь держать все двери на замке,
Она по-своему заманчива-особа,
Она мечтает о мужской руке,
О верности и слов, и обещаний,
О том, что счастье - каждому дано,
Что бесполезно горькое отчаянье,
В себе не прячет истину вино.
Лишь сердце знает, что ему по нраву,
И лишь душе свобода отдана,
Она давно залечивает рану,
Что самым-самым ей нанесена.
Она давно не верит обещаньям,
Когда пусты, бессмысленны слова,
Четвертый год уж борется с отчаяньем,
Четвертый год уж та любовь мертва.

Владимир Шляпошников

Читаючим. Коментарі.

Те все, що я тут пишу (або скидаю віршами) йде прямо з серця. Звичайно, написано далеко не ідеально, а можливо комусь і взагалі нецікаво. Але для мене всі ці пісулькі=D як діти, як картини для художника=)) Час від часу я переглядаю статистику відвідувань. Це так приємно бачити, що хтось це все читає, що комусь це цікаво, що це не лише Україна чи Росія.
Якщо маєте, що сказати - пишіть коментарі і т.д. Мені буде приємно поспілкуватись;)
Вдалого Вам дня і чудового настрою!))

Эльдар Рязанов

Живем мы что-то без азарта,
однообразно, как в строю.
Не бойтесь бросить все на карту
и жизнь переменить свою.

Какими были мы на старте!
Теперь не то, исчезла прыть...
Играйте на рисковой карте,
не бойтесь жизнь переломить!

Пусть в голове мелькает проседь—
не поздно выбрать новый путь.
Не бойтесь все на карту бросить
и прожитое — зачеркнуть!

Из дома выйдя в непогоду,
взбодрите дух, пришпорьте плоть.
Не бойтесь тасовать колоду,
пытайтесь жизнь перебороть!

В мираж и дым, в химеры — верьте!
Пожитки незачем тащить...
Ведь не уехать дальше смерти—
стремитесь жизнь перекроить.

Печалиться не надо вовсе,
когда вам нечем карту крыть...
Вы на кон бросить жизнь — не бойтесь.
Не проиграв, не победить!

Эльдар Рязанов

Останнім часом спостерігаю ненайприємнішу картину, яка вже навіть перестає дивувати. Цей "чорний квадрат" повторюється з сумною ідентичністю з ситуації в ситуацію. Вся печаль полягає в тому, що чим більше одна людина старається для іншої, тим менше це цінується. Як сказав мені колись один чудовий хлопець: "Люди до всього звикають, а до добра тим більше". Парадокс таких стосунків в тому, що чим більше людина старається, тим більше інша вимагає, а сама нічого взамін не дає. Виникає культ однієї особи. Це як з пташенятами зозуль (вони стають просто ненаситними).
Це утопія. Нічого хорошого з того не буде. Таким піклуванням, ви шкодите в першу чергу тій людині, для якої стараєтесь. Ви знищуєте її як ЛЮДИНУ. В усьому має бути баланс, міра.

Когда уходите на пять минут
Не забывайте оставлять тепло в ладонях
В ладонях тех, которые вас ждут,
В ладонях тех, которые вас помнят.
Не забывайте заглянуть в глаза,
С улыбкой робкой и покорною надеждой.
Они в пути заменят образа
Святых, даже неведомых вам прежде.
Когда уходите на пять минут
Не закрывайте за собою двери-
Оставьте это тем, которые поймут,
Которые сумеют в вас поверить.
Когда уходите на пять минут,
Не опоздайте вовремя вернуться,
Чтобы ладони тех, которые вас ждут,
За это время не успели разомкнуться.

Да! Да! Да!

Обнимайте любимых людей,
Без особых на то причин.
Можно стать в сотню раз сильней,
Лишь поверив,что ты не один.

Человеку уже теплей,
Если рядом надежный друг.
Жизнь не дарит нам легких путей,
Но и мы не опустим рук.

Обнимайте заместо слов,
Будьте счастливы за других,
И прощайте своих врагов,
Берегите своих родных.

Человеку уже смелей,
С жарким сердцем вперед шагать,
Если рядом тот самый друг,
Кого хочется обнимать.

© Владимир Ток

Разве нужно для счастья много?
Мне вот кажется, что чуть-чуть.
Каждый сам выбирает дорогу,
Чтоб на встречу ему шагнуть.

Можно Землю вспахать ногами,
Обогнуть ее сотню раз.
Только то,что не видно глазами,
Очень часто находится в нас!

Чувствуй сердцем,оно под кожей.
В каждой клетке любимых рук.
Много смыла,но счастья тоже,
Заключается в слове друг.

В ком-то теплом,знакомом,нужном,
До безумия дорогом.
Не случайно совсем не в каждом.
Твое счастье находит дом.

В человеке и это важно!
Крайне искренне осознать,
Что для счастья не нужно много,
Если в людях его искать.

© Владимир Ток

- Послушай, — друзья говорят мне на ухо, —
— Все будет отлично, не падай лишь духом.
— Все будет отлично, — киваю им сухо.
И падаю, падаю, падаю духом…

Не знала, що так буває. Втративши людину відчуття, ніби втратила все і себе також.

Спасибо каждому, оставившему след в моей судьбе,
Целую вас за долгие минуты счастья…
Сражаться не устану в жизненной борьбе,
Чтобы остаться с лучшими в холодное ненастье.

Спасибо каждому, покинувшему в трудный час;
Ведь с вашей «помощью» я становилась вдруг сильнее:
Осознавала: либо никогда, либо сейчас,
И с вами, и без вас я справлюсь, но останусь я себе вернее

Вы знаете, что люди могут не вернуться?
Зажав всю волю в кулаке, Вас отпустить?
И как-то утром с мыслями, но не о Вас, проснуться
И больше Вас не ждать и не о Вас грустить.

Вы знаете, что люди могут не вернуться?
Не выдержать, свой мир сломав, Вас не простить?
И со слезами на глазах от Вас на 100 ключей замкнуться
И понимая, что нет сил, Вас навсегда забыть.

Задумайтесь, о том, что люди могут не вернуться
И могут не писать, не волноваться, могут не звонить.
И никогда. И никогда Вам к ним уже не прикоснуться.
Задумайтесь, а кто еще Вас сможет так же полюбить?

Дуже гарно!

Лохматую рыжую спину:
- Прощай, брат! Хоть жаль мне, не скрою,
Но все же тебя я покину.

Швырнул под скамейку ошейник
И скрылся под гулким навесом,
Где пестрый людской муравейник
Вливался в вагоны экспресса.

Собака не взвыла ни разу.
И лишь за знакомой спиною
Следили два карие глаза
С почти человечьей тоскою.

Старик у вокзального входа
Сказал:- Что? Оставлен, бедняга?
Эх, будь ты хорошей породы...
А то ведь простая дворняга!

Огонь над трубой заметался,
Взревел паровоз что есть мочи,
На месте, как бык, потоптался
И ринулся в непогодь ночи.

В вагонах, забыв передряги,
Курили, смеялись, дремали...
Тут, видно, о рыжей дворняге
Не думали, не вспоминали.

Не ведал хозяин, что где-то
По шпалам, из сил выбиваясь,
За красным мелькающим светом
Собака бежит задыхаясь!

Споткнувшись, кидается снова,
В кровь лапы о камни разбиты,
Что выпрыгнуть сердце готово
Наружу из пасти раскрытой!

Не ведал хозяин, что силы
Вдруг разом оставили тело,
И, стукнувшись лбом о перила,
Собака под мост полетела...

Труп волны снесли под коряги...
Старик! Ты не знаешь природы:
Ведь может быть тело дворняги,
А сердце - чистейшей породы!

Я, наверно, влюблен — он шептал ей вдогонку,
Я, наверно, влюблен, я, конечно, влюблен,
Она будет растить и нянчить ребенка,
Под окном, прям у дома посадим мы клен...

Будим жить, как все люди — ругаться, мириться,
По ночам целоваться, выключать яркий свет...
И под утро заснуть, и гадать, что ей снится,
И молить страстно Бога, чтоб избавил от бед...

Будет утренний кофе, бутерброды в дорогу,
Поцелуй у двери, тихий шепот — люблю...
Крикнув — Папа, куда ты? — дочка схватит за ногу,
Крепко на руки взяв, я ее обниму...

Целый день будут мысли, дела и заботы,
Но вернувшись под вечер в ухоженный дом,
Ты меня будешь ждать, будет вкусное что-то,
И, конечно же, счастье — наконец-то вдвоем...

Будем вместе смотреть, как растут наши дети,
Как становятся выше за окнами клен,
Это лучше всего, что быть может на свете —
Видеть счастье в тебе, понимая — влюблен...

Крепко за руку взять, ощутить — ты есть рядом,
И за все, за тебя — восхвалить небеса,
Ты посмотришь загадочным, пристальным взглядом,
Как красивы напротив эти глаза.

Я, наверно, влюблен — он шептал ей вдогонку,
Я, наверно, влюблен, я, конечно, влюблен,
У нас будет красивейший в мире ребенок
И под окнами яркий, раскидистый клен...

Нас любят те, к кому мы равнодушны.
Они добры, застенчивы, послушны.
Они всегда на многое готовы.
А мы, порой, жалеем даже слово.

Нас любят те, кого, увы, не надо.
Идя к другим, мы пьем чужого яда…
Потом болеем, мучаемся, даже,
Но те, кто любят ничего не скажут.

Нас любят те, с кем мы могли стать лучше,
Но нам плевать на наш "счастливый случай".
Любовь, увы, жестока и упряма!
Нас любят те, кому мы роем ямы.

Нас любят так, как нужно ненавидеть!
И нам их жаль, но можем и обидеть.
Нас любят не за «что-то», вопреки!
Но нас несет течение реки.

Нас любят... И мы это принимаем.
Нас любят.. Но других мы обнимаем..
Нас любят.. Но глухи мы и жестоки..
Нас любят! И в итоге – одиноки.

Евгений Лебедев

Якось так...

Ну и как объяснить, что порой очень трудно дышать…
И что ночью истошно, как маленькой хочется плакать…
От того, что чертовски устала… устала терять
И что нет больше сил и желания всё это прятать…

Что живу и дышу, улыбаюсь, но всё через боль.
И как дура, реву вспоминая / считая потери…
Что меня не спасают друзья, никотин, алкоголь,
Что устала стучаться в закрытые наглухо двери.

Ну и как мне простить тех, которые клялись беречь,
И любить, и ценить… а потом уходили бесследно…
Я потом их пыталась искать среди тысячи плеч…
И носила в себе эту боль, чтоб не знали как скверно

По утрам просыпаться, не зная, зачем новый день.
Это жутко – с утра наливать чай в одну только кружку
Или кофе. Неважно. Совсем никаких перемен.
И никто – ни звонком, ни письмом – тишину не нарушит…

Ну и как объяснить это всё? Этот страх. Эту боль.
Когда душу другим, а они так бессовестно – в клочья…
Я не знаю за что так меня наказала любовь…
Я устала от боли… Я, правда, хочу счастья. Очень…

Юлечка Гаркуша

Я уважаю всех мужчин! Мужчин. Не лиц мужского пола.

я уважаю всех вокруг мужчин,
кто двери перед девушкой откроет,
кто ей без основательных причин
починит кран и потеплей укроет.

кто девушке поможет, если вдруг
случится неприятность/непогода.
кто ей и муж, и брат, и лучший друг,
и чьих звонков не нужно ждать пол года.

кто сумку до подъезда донесет,
а если очень нужно, до квартиры.
кто встретит, кто приедет, заберет,
расставит в жизни все ориентиры.

кто все проблемы на себя возьмет,
кто елку уберет еще до мая..
кто от жены с младенцем не уйдет,
кто ей больной заварит с медом чая.

я, правда, уважаю всех мужчин,
кто девушке букет цветов подарит,
без повода, без всяких годовщин,
кто ни ее, ни дочку не ударит.

я уважаю абсолютно всех мужчин,
и тех, кто жить не может без футбола,
кто не добавит на лицо морщин.
мужчин. не лиц мужского пола

Потухша ЙОЛКА або ЄВРОПОБОЇЩЕ дубль №2

"Говорили-балакали, сіли та заплакали" - саме такі асоціації викликав в мене переглаяд сьогоднішнього засідання екс-президентів УКраїни. Так усіх 4-ох екс-президентів! Я категорично не сприймаю таку ймовірність, що він залишиться на посаді! Як можна було допустити неука і злочинця до влади?! Ми тут бідкаємось, що він, гарант конституції, не дотримується її норм. А ви впевнені, що він її взагалі читав? В нашій країні судять тих кого хочуть і за те, що хочуть! Звичайні громадяни навіть не потикаються до суду з метою захисту своїх прав, бо знають, що хто заплатить більше, того і правда. Уся управлінська система давно прогнила зсередини, а тепер почала розвалюватись. Вона нагадує сумнозвісну "ЙОЛКУ". Головний царь-батюшка, потім його челядь, далі челядь челяді і т.д. Такий собі "ефект курятника". Тільки от основна проблема в тому, що як "риба гниє з голови", так і в нас! Не буде ніколи толку, скільки б урядів не розкускали і не перенабирали знов! Наша Україна президенсько-парламентська країна! Головну зачистку треба починати з основної "зірки" на цій потухшій ЙОЛЦІ. Ніякі переговори, ніякі консенсуси нічого не змінять! НАс підтримала Європа, підтримало США. А головне, що ми зуміли згортуватись і розізлитись! Злість, часто є рушійною силою! Борімося і поборемо!!!

Стосунки, як ілюзорна дитина

Люди - егоїсти. Це така собі "ДАННІЙСТЬ". Про неї не дискутують. Так є, було і буде...
І сьогодні в голову прийшла думка, що напевне можна вважати, що дійсно кохаєш, коли благополуччя іншої людини значно важливіше ніж своє. Напевне, ось воно, справжнє! І коли такі почуття взаємні, тоді це найщасливіші в світі люди! Але якщо людина не вміє вміру любити себе, то навряд чи зможе зробити когось по-справжньому щасливим. Покохати - зможе, але стосунки явище постійне і тривале, і одноразовий прояв почуттів нічого не вирішує. Над стосунками потрібно працювати, щоденно. Щоб обоє почувались щасливими, особистостями, потрібними. Щоб могли повноцінно жити і розвиватись. Стосунки - це як ілюзорна дитина двох кохаючих людей. Коли над ними працюють, коли в них "вкладають душу", то і вони розвиваються, міцніють. Але, коли їх пускаєш на самотік, все ніби руйнується... починається хаос. Тоді стосунки схожі на безпритульну нікому не потрібну малечу, яка шукає прихистку, але ніяк його не знаходить.

Я хочу, как в детстве простоты,
Позабыть обиды и разлуки.
Жить в краю, где нету суеты,
Там где сердце позабудет муки.

Я хочу душою не болеть,
Не бояться больше зимней стужи.
В прошлое с тоскою не смотреть,
И любить того, кому я нужен.

;)

Она звонит ему: я жду тебя дома, ставлю чайник,
По дороге обратно купи сгущенного молока...
Он, улыбаясь, поправит куртку,
"Хорошо, скоро буду родная, целую, пока"...

Возвращаясь домой, наблюдает привычную уже картину:
Она в его футболке, у плиты босиком.
Он бросает на тумбочку ключи от квартиры
И протягивает ей пакет с молоком..

После - тихий обычный ужин,
Моют на кухне тарелки вдвоем.
И только им одним известно, сколько преодолели,
Чтоб просто вместе уснуть потом...

Я обещаю себе, что я буду самой счастливой!
Пройду все черные полосы и стану, возможно, сильней.
И не от пестрых платьев, а от улыбки я буду красивой,
Не подпущу больше тех, кто пытался сделать больней.

Я обещаю себе, что оставлю обиды в прошлом
И тех людей, кто меня так легко забывал в беде.
И буду больше мечтать об искреннем, а не о ложном.
И стану главным творцом я в своей нелегкой судьбе.

Я обещаю себе, что я буду самой счастливой,
И буду верной женой, и когда-нибудь лучшей мамой.
Дождусь того, для которого стану необходимой.
Я обещаю и верю, я стану счастливой самой!

Мария Куткар

Пожелай мне спокойной ночи,
Даже если ты не со мной,
Ты же знаешь, люблю тебя очень,
Под одной засыпаем луной.

Говори со мной, мысленно даже,
Представляй, что сказала бы я,
Будет видно, время покажет,
Кто же всё таки я для тебя.

Посылай мне свои поцелуи,
Не останусь в долгу, отвечу,
Ты, бесспорно, меня волнуешь,
Я отвечу на каждый при встрече.

Не цепляйтесь за прошлое,
Не живите обидами,
Вспоминайте хорошее
И друзьям не завидуйте.
Все, что небом Вам послано
Принимайте как должное,
Все, что сделано - к лучшему,
Как бы ни было сложно.
На судьбу не ропщите,
Каждый миг будьте счастливы,
И других не судите
За их слабости частые.
За любимых боритесь
Богом данными силами,
На слова не скупитесь,
Будьте нежными с милыми.
Как же просто жить радостно!
Восхищайтесь закатами,
И влюбляйтесь всей страстью
В жизнь свою полосатую...

Бросивший однажды – будет брошен.
Пусть не сразу, пусть гораздо позже.
Но поступок будет возвращен.
Не простивший будет не прощен.
Обманувший будет сам обманут,
Никуда деяния не канут.
Бумерангом будущее бьет – все твое тебе же отдает.