І сьогодні в голову прийшла думка, що напевне можна вважати, що дійсно кохаєш, коли благополуччя іншої людини значно важливіше ніж своє. Напевне, ось воно, справжнє! І коли такі почуття взаємні, тоді це найщасливіші в світі люди! Але якщо людина не вміє вміру любити себе, то навряд чи зможе зробити когось по-справжньому щасливим. Покохати - зможе, але стосунки явище постійне і тривале, і одноразовий прояв почуттів нічого не вирішує. Над стосунками потрібно працювати, щоденно. Щоб обоє почувались щасливими, особистостями, потрібними. Щоб могли повноцінно жити і розвиватись. Стосунки - це як ілюзорна дитина двох кохаючих людей. Коли над ними працюють, коли в них "вкладають душу", то і вони розвиваються, міцніють. Але, коли їх пускаєш на самотік, все ніби руйнується... починається хаос. Тоді стосунки схожі на безпритульну нікому не потрібну малечу, яка шукає прихистку, але ніяк його не знаходить.
Немає коментарів:
Дописати коментар