Розчаровуватись в людях стало своєрідною звичкою, зачаровуватись - вкрай складно. Все ніби нічого. Все навіть добре. Зрештою, я ж обіцяла себе в цьому щоденно переконувати, добавити самообман до вівсянки на сніданок.
Люди перестали викликати сильні емоції. Їхня присутність не грає особливої ролі. Впускаю складно, відпускаю - вириваючи разом з частинкою серця... А інші, вони периферійні. Якоюсь мірою мені їх навіть шкода. Вони не кращі, не гірші... просто не чіпляють. Просто я навіть не помічу якщо вони зникнуть. Пост егоїзму? Напевне.
Вот как интересно получается- 22 года, а чувства, мысли - многим и за 10 жизней не прочувствовать. Мне кажется, что я с собой разговаривал. Спасибо...
ВідповістиВидалитиВже 23;)
ВидалитиБезумно приємно читати подібний відгук... Дякую!=))
...это не только о разочаровании. Про Львов, про вегетарианство, про любовь к животным и про "Зобов.язвння в стосунках."....
ВидалитиЯ ціную те, що Ви не полінувались і написали мені=) Приємно бачити, що комусь цікава ця писанина^^.
Видалити