Жодна людина на землі не варта того, щоб обманювати себе!

Я поважаю всіх людей!

Я поважаю всіх людей!
Хоча вони й бувають злими
Бувають, гордими й німими
Спираючись, на велич їх людську

Я поважаю всіх людей!
Хоча, це іноді й безгуздо
Та значно легше з.їхать глуздом
Ніж зрозуміти їхню чорноту

Я поважаю навіть тих,
хто завдавав мені страшного болю.
Від мук - я очищалася душою
любов.ю огортаючи катів

Чи поважали й ви мене?
Не знаю... але від всього серця вам бажаю
знайти свій спокій серед протиріч!

п.с.
Мій) Вірші - це не моя сильна сторона, тому прошу не судити строго.

Просто гарно)

Я уважаю мужчин.

Они делают жизнь интереснее, они подают руку, открывают дверь, покупают шоколад и платья.
Они встречают нас в аэропортах. Они пойдут на войну, если будет война. Они смелые.

Я уважаю мужчин.
Они говорят: "не вопрос", "нет проблем"- и проблем, правда, нет...
Они приезжают за нами, они увозят нас из чужих гостей, привозят домой и накрывают одеялом;
им нравится смотреть на нас без макияжа,
они берут нас на руки, если есть лужа, им кажется, что мы маленькие и нас надо обнимать. Они правы.
Они становятся отцами, они дают фамилии нашим детям. Они защищают нас.

Я уважаю мужчин.
Слова у них чаще всего совпадают с поступками. Они лучше нас все знают.
Им всегда интересно, где мы. Они настойчиво желают платить за наш кофе, хотя сами не знают, почему. Они терпят наши капризы и говорят друзьям: "у неё плохой характер, но она такая красивая!"
Они прощают нам всё, хотя мы, заметьте, вообще ничего им не прощаем...Они сильные.

Я уважаю мужчин. Но только мужчин, а не лиц мужского пола.

Роби мовчки, але роби!

Нещодавно почула фразу, яка мала б мене дуже порадувати, а подіяла як червоне на бика: " Ти дуже хороша і тебе треба берегти. Таких як ти дууууже мало!". Ооо, мене вона страшенно зачепила за живе, бо чула її дуже багато разів. "Класика жанру" заключається в тому, що я ще не встигаю її забути, як мені вже вилазить на голову людина, що її сказала. Хочете берегти - бережіть, а говорити про це не обов.язково)

Я ВІРЮ!

Щойно на мою світлу голову звалилась купа інформації, від якої стало сумно... дуже сумно. Вона породила в мені купу думок, які плодять одна одну з шаленою швидкістю і створюють хаос в голові, ком в горлі, і біль в серці. В голові сердитим голосом лунає одне домінуюче питання: "Чому?!". Це схоже на якийсь злий фатум. В долі збочене почуття гумору, бо я вже відмовляюсь розуміти таку несправедливість. Хтось би сказав:" Таке життя", але ні, я відмовляюсь в це вірити! Я знаю, що буває інакше! Вірю в це.
Впевнена, що буває взяєморозуміння і ідилія, що люди можуть безмежно кохати лише один одного і не вертіти головою на всі боки. Вірю, що буває тихе сімейне щастя, таке, що не хочеться нікуди йти і нікого бачити, бо вдома найкраще, бо поруч ТА людина з якою можна говорити про все на світі, а іноді просто помовчати... Вірю, що існує ще на світі чесність і вірність. Вірю, що серед нас, ще є ті світлі люди=) Вони наче вимираючий вид. Їх мало, але добра вони приносять більше ніж "надцять" інших разом взятих.
п.с.
Ця вся писанина - нічний політ думок викликаний ситуацією близької людини, не моєю!

Малеча

Можливо це не мало б мене зачіпати, але коли я бачу як батьки з байдужістю ставляться до своєї дитини - мене охоплює біль, ніби щось всередині горить! Ну як же так можна? Це ж ваше щастя! Втілення ваших почуттів. Всі ваші дії відобразяться на подальшому житті малечі. Дітки реагують на все, поглинають всю інформаію, яка до них надходить. Кожен негативний спогад залишається шрамом на їхній підсвідомості і потім відобразиться на спілкуванні з іншими людьми.
Лалі буде...

А счастье - это купить обои, иметь семью, запастись терпеньем.
А счастье - это на кухне двое, пьют чай и мажут на хлеб варенье.
А счастье - это не Рим и Куба, не куча шмоток, не развлеченье.
А счастье - слишком родные губы, уютный домик и чай с печеньем.

Аж мороз по шкірі...

Зачем я знаю то, что знаю – было бы проще,
Если бы ты мне точно так же голову морочил
И дальше, но проще и лучше – разные вещи.
На безнадёжно сломанном порой не видно трещины.
И это тот самый случай, но пары красивей,
Казалось бы, придумать прекрасней даже сам Бог бессилен,
На фоне этой иллюзии блекли любые идиллии,
Но о реальности забыли мы.
Ты думал, всё сойдёт тебе с рук и твой обман никак не раскрыть,
Но на воре и шапка горит от мизерной искры.
Теперь я знаю то, что знаю, и это лишнее –
К чёрту твои оправдания, или ты только злишь меня.


Уйди, останься, исчезни,
Вернись, прочь убирайся,
Нет сил не быть с тобой вместе,
Нет сил любить тебя!
Молчи, солги мне ещё раз,
Во всём честно сознайся!
Нет сил не слышать твой голос,
Нет сил простить тебя!


Это не то, что я думаю, ты всё можешь объяснить естественно
Так сильно сказано, так свежо, так непосредственно,
Такое красноречие – вот это да,
Мистер Правда – подобность, вы убедительный как никогда.
Наверное, горько быть жертвой чудовищных совпадений,
Когда вокруг всё говорит о твоей измене,
А ты ведь с этого не делал, конечно, нет –
Избавь меня, пожалуйста, от муки слушать этот бред.
Ты думал, всё сойдёт тебе с рук, но, как ты видишь, это не так,
Ты зря затеял эту игру – попался как дурак!
Теперь я знаю то, что знаю, и это больно –
Зачем ты так со мною, что теперь делать с тобою мне?


Всё это не со мной,
Это чей-то кошмарный сон,
Нет-нет, нет никакой другой,
А есть только я и он!
Всё это не со мной,
Это чей-то кошмарный сон!

Я буду стояти осторонь
З розбитим на спогади серцем
В очах моїх вдосталь простору
Для віри, якій не йметься.
Я звикла втрачати надію
На довго її не хватало
Тримала за руку і гріла
Слова, що ніяк не казались.
Можливо, забракло сміливості
Зі мною ж таке не траплялося
Так глибоко, лиш одиниці
Під шкіру, в живе пробиралися.
Закрита від світу дитячістю
Захоплювалась кожним словом
Байдужість твоя з необачності
Здалась мені чимось казковим
Я в тебе шалено првірила
Як вірять лише в самих близьких
А ти тримаючи відстань
Вибрав дешевий блискіт
Хай гріє тебе коли холодно
Моя недоторкана ніжність
А я залишуся осторонь
Та поруч, якщо потрібна

Лєна Лєтвінова