Я ВІРЮ!

Щойно на мою світлу голову звалилась купа інформації, від якої стало сумно... дуже сумно. Вона породила в мені купу думок, які плодять одна одну з шаленою швидкістю і створюють хаос в голові, ком в горлі, і біль в серці. В голові сердитим голосом лунає одне домінуюче питання: "Чому?!". Це схоже на якийсь злий фатум. В долі збочене почуття гумору, бо я вже відмовляюсь розуміти таку несправедливість. Хтось би сказав:" Таке життя", але ні, я відмовляюсь в це вірити! Я знаю, що буває інакше! Вірю в це.
Впевнена, що буває взяєморозуміння і ідилія, що люди можуть безмежно кохати лише один одного і не вертіти головою на всі боки. Вірю, що буває тихе сімейне щастя, таке, що не хочеться нікуди йти і нікого бачити, бо вдома найкраще, бо поруч ТА людина з якою можна говорити про все на світі, а іноді просто помовчати... Вірю, що існує ще на світі чесність і вірність. Вірю, що серед нас, ще є ті світлі люди=) Вони наче вимираючий вид. Їх мало, але добра вони приносять більше ніж "надцять" інших разом взятих.
п.с.
Ця вся писанина - нічний політ думок викликаний ситуацією близької людини, не моєю!