DO IT!

ЗАСТЕРЕЖЕННЯ!
В даному дописі знаходяться банальні загальнодоступні істини. Я мала зухвалість об.єднати їх в одне-ціле, скерована до дії потужною фразою.
Якщо для когось це стане "бадьорячим пендалем" в момент невпевненості - буду щиро рада! ;) І так, приступимо:

Днями почула фразу, що міцно засіла у голові: "Довго думай приймаючи рішення, але коли приймеш його, то більше не думай! Прийнявши його, будь впевненою, що зробила вірно, як би там не було". Якщо подумати, то це універсальна порада на всі випадки життя. Сумніваючись у своїх рішеннях ми сповільнюємо власний розвиток, урізаємо досягнення і просто морочимо голову людям, що нас оточують. Впевненість в позитивному результаті - половина справи, особливо, якщо ви в затії не одні. Коли людина цілеспрямована, то це надихає всіх навколо. Але варто лише на мить допустити коливання типу:"чи варто?", як в процесі починаються збої. Це елементарна психологія.
Ще гірше, коли рішення прийнялось під впливом емоцій, а людина свято вірить в свою правоту.
Також, не можна здаватись. Ситуації бувають різні і як правило: чим складніше, тим цінніший результат. Надриваючи себе зсередини - можна "зірвати куш".Ніколи дорога до щастя не буває рівною і простою. Часто нам хочеться опустити руки і сказати, що раніше було легше, що тоді було комфортніше і було величезною дурістю покидати зону комфорту заради примарного "раю".
Як правило, такий стан межує "з другим диханням", або, власне, самим фінішом. Дуже часто люди кидають все за крок до мети.
Хоча варто навпаки зібрати всі останні сили, викликати в собі "мазохістські" нахили, та з кайфом від процесу "добити мету" до кінця.
Головне не боятись. Головне не шкодувати себе, бо якщо вже зважилась(вся) - дєрзай!

Просто гарний вірш

Евгений Евтушенко

Со мною вот что происходит:
ко мне мой старый друг не ходит,
а ходят в мелкой суете
разнообразные не те.
И он
не с теми ходит где-то
и тоже понимает это,
и наш раздор необъясним,
и оба мучимся мы с ним.
Со мною вот что происходит:
совсем не та ко мне приходит,
мне руки на плечи кладёт
и у другой меня крадёт.
А той -
скажите, бога ради,
кому на плечи руки класть?
Та,
у которой я украден,
в отместку тоже станет красть.
Не сразу этим же ответит,
а будет жить с собой в борьбе
и неосознанно наметит
кого-то дальнего себе.
О, сколько
нервных
и недужных,
ненужных связей,
дружб ненужных!
Куда от этого я денусь?!
О, кто-нибудь,
приди,
нарушь
чужих людей соединённость
и разобщённость
близких душ!

Більше ніж пісня

Metallica - Nothing else Matters HD 1080p live @ …: http://youtu.be/cbV190MjKiU

"Новорічне бажання - МИР!!!"

Даній писанині більше року.  Оскільки знайшла її в чернетках,  то маю підстави допускати,  що ще не опубліковувала.  Додати до нижче сказаного можу чимало,  але то вже напевне на новий допис буде.  На разі,  хай буде те,  що було. - - - >

Колись, навчаючись в школі і читаючи про війни я подумати не могла, що пройде ще років 8, і це нещастя торкнеться нас знову. Здавалось, що такі способи вже давно відійшли в небуття, що так питання вже ніхто не вирішує. Здавалось, що ми вище цього.
Ніколи не могла б подумати, що в 21 столітті одна теоретично-демократична країна може зазіхати на територію іншої... Але це була страшна утопія і дезінформованість, бо Росія вже неодноразово "стукала в двері" до інших країн своєю закривавленою ручищою. Вона вже багато років грала нашою економікою як лялькар в театрі, забувши одну деталь: ми - інші! Я зараз могла б довго і нудно описувати всіма можливими літературними прийомами свою безмежну відразу до цієї країни і її президента загалом, та не буду. Зараз я хочу поговорити про нас.
Рівно рік тому почалась революція свідомості під назвою - "ЄВРОМАЙДАН". Вона стала показником того, що люди більше не хочуть миритись з процвітаючою корупцією і беззаконням, що не збираються терпіти різноманітні рейдерства і  зазіхання на права громадян. Коли людям здавалось, що виходу немає - то мовчали, але коли перед носом замайоріла нехай ще така далека але можливість попасти в Євросоюз і змінити життя на краще, то незламний український характер показав себе! Люди скооперувалися заради спільної мети і не збирались відступати. Побиття студентів стало тією межею, після перетину якої вороття назад вже не було! Євромайдан став загальнонаціональним принципом, відмовившись від якого люди свідомо прийняли б цілковиту диктатуру "золотого батона" і його свити. Але як би там не було, а на той момент такого продовження ми явно не чекали. Звиклі до вирішення питань мирним шляхом, люди цілодобово мерзли в мирних акціях протесту, періодично влаштовуючи концерти (щоб якось збадьоритись). Температура настрою людей наростала досягши точки кипіння в день першого вбивства. Жертвою став - Сергій Нігонян (громадянин України вірменського походження). Парадоксально, але люди, які не є українцями по крові опікувались майбутнім держави більше ніж значна частина її рідних громадян... Згадайте антимайдан. Ті люди продавались за копійки і пусті обіцянки їхніх рабовласників, погоджуючись на роль німої "подставки под флаг" і що зараз? Ця продажність обернулась тим людям втратою домівок, майна, здоров.я, а декому і життя. Тепер наші хлопці змушені в нелюдських умовах відстоювати свою батьківщину від колись близької нам держави. Русскіє люблять говорити про свою державу:"мать городов русских". Знаєте, таку "мать" вже давно лишили б батьківських прав, ібо те, що вона творить - адекватній людині в голові не поміщається!
Впевнена, що кожна людина хоч раз задавалась питанням "за що це нам?". Всі хочуть гарно жити, але більшість не готова до тих позитивних змін. Здавалось би, всі дуже рвуться в Європу; хочуть жити в хороших умовах; хочуть якісну медицину та освіту; хочуть, щоб хабарництво припинилось... а толку? Більшість все одно продовжує викидати сміття собі під ноги ( я взагалі не уявляю, як таке можливо!!! ви вдома теж так робите?), роздавати хабарі "на право і на ліво" бо так простіше, і мовчати, коли цього робити категорично не можна! А найгірше, люди досі не хочуть думати!!!

P. S.
Я ненавижу тих,  хто почав цю війну і досі "годує її"  життями найдостойніших громадян цієї держави!!!