ЄВРОПОБОЇЩЕ дубль 3

Зважаючи на події, що відбуваються в країні протягом останніх тижнів в мене не було бажання писати будь-що (стосовно цієї ситуації). Переконана, що всі ці слова, сумні твіти і скорботні аватарки нічого не міняють. Але вони хоча б демонструють те, що людям не байдуже. Знаю, що всю цю писанину читають далеко за межами України - значить вона не буде пустою, напевне.
І так, приступимо:
Ні для кого не секрет, що Янукрвич довго і жорстоко "вибивав" собі цю посаду. Програвши першого разу - він не здався (вміло зв.язавши руки діючому президенту). Але це не завадило Ющинку підняти економіку в країні: вперше за історію незалежної України рівень доходів перевищив рівень видатків саме за час правління дуету Ющенко-Тимошенко). Наступні вибори правдами-неправдами він таки здолав і... "тут Остапа понесло".
Такої ахінеї (як за останні 3 роки) наша крана ще не бачила! Виконавча гілка влади ставала все більш корумпованою. Суди перетворилися на своєрідний муляж, а закони на міраж. Основна помилка Януковича в тому, що він не старався ні для кого окрім Донеччан і біомаси, що в народі величають "Беркут". Ситуація нагніталась з кожним днем.
Виникає враження, що людей спеціально підбурювали до цієї колотнечі, що це чітко спланований сценарій. Інакше - це дуже тупо. Коли люди трішки починали заспокоюватись їх жорстоко били, приймали ненормальні "Закони"... Дійшло навіть до вбивств.
Боляче розуміти, що є стільки несвідомих продажних людей (таких собі ідеологічних проституток). Їм же тут жити! Згадалась пісня гурту Тартак - "Я не хочу!"
Зараз Україна - це приклад боротьби з беззаконням і бандитизмом! Я щиро пишаюсь усіма, кому не байдужа ця ситуація! Впевнена, що ми це здолаємо!

Наодинці

Дивно, але для того, щоб зрозуміти власні помилки - треба побути наодинці. Щоденна рутина, люди з оточення, зайва інформація - відволікають від дійсно важливих людей, почуттів, подій.
Найважливіші рішення ми повинні приймати самостійно (після тривалої розмови-питальника глибоко всередині себе). Це лише наше життя і ми відповідаємо за те, що з ним відбувається. Не треба перекладати цю відповідальність на інших людей, адже ніхто нікому нічого не зобов.язаний. Все, що ми робимо - лише наше волевиявлення (хто б там що не говорив). Всі проблеми - результат нашої неспроможності приймати рішення в потрібний момент.
Я сама далеко не ідеал. Але той факт, що мене не зовсім влаштовує те, що зараз є - це своєрідна провокація якихось змін (внутрішніх в першу чергу). Дуже хочеться дарувати більше позитивних емоцій і світла дорогим людям...=) А для цього, треба наповнити ту спорожнілу нішу внутрішнього спокою і щастя.
Зараз, я собі нагадую розбиту вазу, яку склеїли ще не до кінця і тому, вона ріже гострими краями всіх, хто намагається взяти її в руки. Нісенітниця? Цілком можливо! Але це порівняння засіло в мою світлу голову давним-давно.

Дисонанс

Не розумію звідки в мене взялось стільки чутливості і альтруїзму. Останні пів року просто переповнює бажаня змінити хоч щось в цьому світі! Зробити його кращим, добрішим. Це нагадує ідеологію хіппі, тільки без дурман-трави). Людська несправедливість викликає дитяче розчарування і нерозуміння. Знущання над тваринами - сльози і злість. Байдужість оточуючих - аналогічно. Дуже хочеться захистити, заспокоїти дорогих людей. Відгородити їх від усіх пролем! Іноді це вдається. Але зазвичай...
Я себе не можу зібрати до купи. Розбита подіями останніх років. І це відображається на тих, хто поруч. Такий шалений дисонанс! Сумно.

Варте уваги!

Опять они поссорились в трамвае,
не сдерживаясь, не стыдясь чужих...
Но, зависти невольной не скрывая,
взволнованно глядела я на них.

Они не знают, как они счастливы.
И слава богу! Ни к чему им знать.
Подумать только! - рядом, оба живы,
и можно все исправить и понять...

Маргарита Алигер

Like it;)

Ось так от, звідки не візьмись вперше за тиждень часу в 04:48 ранку на мене "звалилось" натхнення. Не можу проявити жорстокість, і не втілити його в життя=)
Дуже багато було ниття, сумних текстів, віршів. Зараз хочу написати про те, що люблю.
Я люблю:
Свою ранкову каву з молоком, заварену не аби як, а в турці. Купую її в маленькій крамничці з назвою "Світ чаю"(парадокс, правда?=))) ), що у Львові;
Нічні посиденьки на кухні з ноутбуком (який я теж люблю, але про нього згодом). Вони сповнені якоїсь атмосферності. Іноді сумної, що аж розриває на частини. Іноді філософської. Іноді радісної. Іноді романтичної;). Я так можу сидіти годинами: писати малювати, думати, читати!!!;
Квіти, будь-які. Чим простіші, тим краще=)) Аби від серця, а не після мільйонного натяку. Аби не сама собі (хоч парадокс в тому, що такі стоять найдовше. Перевірено. Егоїзм - рулить!=)));
Ніч. Таке враження, що як тільки на годиннику пробиває північ, зі мною відбувається перевтілення. Це дивні метаморфози, що наповнюють життям, енергією і цікавими думками. Найкраще працюється саме вночі. Так тихо. Всі сплять. Ніхто не чіпає. Дихати стає легше;
Ноут. Він займає особливе місце в моєму житті. Я цілком серйозно! Це тоненьке "дієтичне" чудо техніки вміщає в собі ледь не все моє життя (фото, відео, писанину різну). Це втілення мого особистого простору, в який ніхто не лізе. Я дуже прив.язуюсь до своєї техніки, а він взагалі особливий=)А ще, немалу роль відіграє той факт, що це подарунок дорогої мені людини);
Небо. Ніколи не розуміла, чому воно мене так зачаровує. Можу дивитись годинами! Фотографувати. Спостерігати як змінюються хмари, положення сонця (місяця). Особливо люблю, коли перед грозою хмари набувають темних зловіщих кольорів (ох ця моя готичність=));
Старе місто. Про нього я навіть писала. Змінюється час, люди, періоди життя, обставини і відчуття, що ведуть мене туди. Але воно лишається незмінним. Я гуляю там одна з 15 років. І це данність. Були випадки, коли ставало страшно (люди ж бувають різні). Але я все одно туди повертаюсь знов і знов;
Коперника. Колись я там взагалі не гуляла, навіть не знала, що є така вулиця. Але зараз, це - одна з улюблених. Там так тихо. Так спокійно. Особливо вночі!;
Писати. Можливо, воно нікому не цікаве. Можливо бездарне і недолуге. Абсолютно ймовірно, що пунктуація періодично бажає кращого але... я це люблю. Це моє маленьке мистецтво. Кожна стаття сповнена душі. Я не пишу аби писати. Я пишу, коли переповнюють думки, емоції, почуття. Це мої дітища. Нехай незгарбні і в когось є значно кращі, але вони - мої, рідні;
Читати. Правду кажуть, що читаючи, ми маємо змогу проживати ще кілька життів окрім свого. Це затягує. Це цікаво. Це вчить. Хоч, маю зізнатись, що є багато недочитаних книг. Не так то просто мене зацікавити;
Малювати. Цей процес поглинає повністю. Забирає в себе всі думки. Концентрує увагу виключно на роботі. Шкодую, що колись так опиралась і відбивлась усіма можливими кінцівками і словами, щоб тільки не піти в художню школу;
Львів. Про нього я також писала. Скажу лише, що це місто моєї мрії. Неймовірне і атмосферне. І навіть дорога Луцьк - Львів цього не змінить)));
Людей. Але в дууууже невеличких "кількостях". Люблю спостерігати за ними, здогадуватись, що робиться в чиїйсь голові, аналізувати поведінку. Найчастіше таким "насиллям" займаюсь в транспорті. Люблю, коли людина гарно вихована. Люблю посміхатись і підморгувати діткам (вірю, що вони відчувають душу);
Близьких людей. Люблю їх такими, які вони є (з своїми тарганами і причудами). Люблю їх за те що вони є, за те, що вони мене терплять (ібо всі ми буваємо трохи придуркуватими і важкими, і я не виняток. В мене є купа своїх заморочок і принципів, які розуміють далеко не всі);
Спорт. О, це величезна частина мого життя! Щодня, я роблю зарядку, качаю прес і т.д. і т.п. Якби з якихось причин я не змогла цього робити, то стала б глибоко нещасною людиною. Стала б іншою. Це була б вже не я. Щоправда, бувають моменти, коли я воліла б тихенько піти спати, замість того щоб мучити себе вправами;
Тварин. При чому всіх! (так, змії мене жахають, але це вже інша історія). Шкода мені геть всіх! Окреме місце в моєму серці займають лабрадори^^. Це нереально добрі, веселі, сімейні, розумні, красиві собаки. Свято вірю, що колись таке щастя "звалиться" і в мою оселю;
Бірюза. любила, ще до того, як це стало мейнстрімом, так що попрошу!))) Вважаю, що це найкрасивіший колір з існуючих; Він тонкий і певною мірою - невловимий;
Американський татко. Веселий, цікавий мультсеріал. Один Кляус чого вартий! А ще, з ним пов.язані прекрасні спогади;
Одрі Хепберн. Як на мене, то вона - це втілення сонячності, жіночності, добра і краси. В ній є щось таке, чого немає більш ні в кому.
Далі буде;)

п.с.

Іноді жарти і іронія прояснюють (вчать) значно більше, ніж серйозні розмови;).

Я все также пишу стихи,
И все также живу тобой.
Мои мысли сейчас легки,
Под холодной, тусклой луной.

Просыпаясь теперь по утрам,
Не спешу заваривать чай.
«Я люблю его все еще, мам»
В разговоре скажу невзначай.

А ты где-то сейчас далеко.
Может в жаркой, песочной стране.
Может через одно окно,
Может где-то в моем сне.

Ты забыл уже обо мне,
Я наверное тоже должна,
Но все сердце стучит сильней,
Видно я еще не смогла.

Холод жмется к остывшим сердцам,
Переставшим когда-то пылать.
Я все также пишу стихи,
Просто ты должен знать.

Ты просто есть... и большего не надо.
Смотря в окно, я улыбаюсь снегу.
Там, за окном - морозная прохлада
И полная луна скользит по небу.

Ты просто есть... Холодными ночами
Зима грозит, в тепло сердец не веря.
Сугробы наметает между нами,
Морозом студит, закрывает двери.

Но только всё острее понимаю,
Под белую беспечность снегопада,
Что я живу тобой. Я точно знаю:
Ты просто есть... и большего не надо.

Пейзаж февральский на холсте убогом
Рисует неизвестный мне маэстро.
А по заснеженным ухабистым дорогам
Спешит любовь. Ей прямо в сердце место.

Пусть всё непросто... даже слишком сложно.
Морозный ветер в окна бьёт тревогу.
И не поверить в счастье невозможно.
Ты просто есть... И это очень много.

Любить за что-то слишком просто,
А ты попробуй полюбить за всё !
За то, что я бываю несерьёзной,
За то, что по ночам смотрю в окно,
За то, что я люблю смотреть на звёзды,
За то, что улыбаюсь невпопад.
Порой бываю дерзкой и несносной,
За каждый жест мой и за каждый взгляд.
За то, что задаю тебе вопросы,
Которых ты хотел бы избежать,
За то, что иногда не прячу слёзы,
За то, что не хочу тебя терять.
Еще за то, что я порой упряма,
За то, что не похожа на других,
А главное за то, что я такая,
Ты больше не найдешь нигде таких !
Любить за что-то это слишком просто,
Скажи, за что же любишь ты меня,
За что-то, что в душе таю, возможно.
А может быть, за то, что это я…

Я тебе ничего не скажу,
И тебя не встревожу ничуть,
И о том, что я молча твержу,
Не решусь ни за что намекнуть.

Целый день спят ночные цветы,
Но лишь солнце за рощу зайдет,
Раскрываются тихо листы,
И я слышу, как сердце цветет.

И в больную, усталую грудь
Веет влагой ночной... я дрожу,
Я тебя не встревожу ничуть,
Я тебе ничего не скажу.

Афанасий Фет

Отчего так предан пёс
И в любви своей бескраен?
Но в глазах всегда вопрос,
Любит ли его хозяин.

Оттого, что кто-то - сёк,
Оттого, что в прошлом - клетка!
Оттого, что человек
Предавал его нередко.

Я по улицам брожу,
Людям вглядываюсь в лица,
Я теперь за всем слежу,
Чтоб, как пёс, не ошибиться.

Валентин Гафт

В стосунках з атмосферою

Люблю гуляти наодинці. Запхнути вуха чудовою музикою і ходити ходити ходити... Думати про все на світі. Про банальні буденні дрібниці і високі почуття. Про людей. Про вчинки. Думати про думки)) І зрештою, про те, що надто багато думаю.
Сьогодні, йдучи на маршрутку я забрела з Київського майдана аж до Старого міста і зловила себе на думці, що це вже своєрідна традиція. Мене туди ніби щось тягне... з 15 років. Були різні періоди життя, різні події, різні люди, але єдине, що лишалось незмінним(окрім моїх принципів, звісно) так це Старе місто. Його атмосфера заворожує і лікує навіть коли дуже важко.
А ще, ви помічали наскільки красиво гуляти вулицями Луцька вночі? Коли всі звичайні люди сплять. Так тихо... Повітря ніби наповнюється киснем і життям=)

Я хочу быть единственной женщиной
В твоём доме, в постели и в мыслях,
До земного рожденья обещанной
Тебе богом, во всех скрытых смыслах:

Доброй спутницей, верной подругою,
Приносящей обеты на паперти,
И обвенчанной нежной супругою,
Твоим детям будущей матерью.

Оставаясь любимой и любящей,
Без остатка вверяющей душу,
Кратким взглядом сомнения губящей,
Утоляющей боль в час недужий.

Маяком в ночи, тёплою гаванью,
В темноту заглядевшейся пристально.
Пребывать истин мерою главною
И остаться последнею пристанью…

На века южным ветрам завещанной,
Выпивающей чувство до дна.
Я хочу быть единственной женщиной
В твоей жизни. На все времена.

Евгения Весенняя

...

…Замкнулась радуга в петлю - какая блажь стремиться к раю!-
Нельзя любить, а я люблю…
Нельзя скучать, а я скучаю…
Легко сказать: «Руби сплеча, зачем тебе… так много, кроме…»,
А мне бы вечность промолчать, прижав лицо к его ладоням…
Нелепо ждать плохую весть и жить, зациклившись на чуде:
Я точно знаю все, как есть… И ясно вижу, как все будет…
…Однажды брошусь на кровать, вспугну родных, скуля с подушек:
«Не надо больше обещать, что послезавтра станет лучше…
…Пройдет неделя, месяц, год, а боль не стихнет… опоясав,
Она мне сердце в клочья рвет, как дикий зверь сырое мясо…»

…Замкнулась радуга в петлю – какая блажь стремиться к раю!-
Нельзя любить, а я люблю…
Нельзя скучать, а я скучаю…

Да!

Вы все хотите честную жену,
Чтоб знала свое место и любила,
Чтоб берегла покой и тишину,
Чтобы была покладистой и милой.
Вы все хотите преданности, ласки,
Быть первыми у девушки своей,
А сами надеваете лишь маски
И жалите поступками больней.
Вы все хотите ту, чтобы гордиться,
Перед друзьями, если спросят вдруг,
А сами заставляете стыдиться,
Искать поддержки у своих подруг.
Вы все хотите юных, непорочных,
Не любящих ни разу никогда,
А сами проверяете на прочность
Бывалых шлюх с соседнего двора
Вы все хотите все одновременно
Наивную красотку для души,
Для тела же находите мгновенно
Вульгарных телок в роковой глуши.
Вы все хотите тех, кто не оставит,
Кто будет ждать вас целые года.
Взамен даете боль, что сердце ранит,
Тайком лаская блудные тела.
Меняете достойных на доступных
И совесть вас не мучает ничуть,
И эта ваша дикая распутность
Не может больше время повернуть.

Я хочу в этот Новый Год
Позабыть суету и грусть,
Все тревоги сложить в комод,
Свято выучив наизусть:

То,что дорого - не бросать,
Избегать пустоту и мрак,
Руку помощи предлагать,
Даже если тонУщий - враг,

Быть бесхитростным и простым,
Неудачи равнять нулю,
Каждый день говорить родным,
Как же сильно я их люблю.

Я хочу,чтобы в каждый дом
Постучался желанный гость,
Чтоб не ведали в доме том,
Что такое обман и злость.

Чтобы людям всегда везло,
Несмотря на миллион помех,
Чтобы было в душе тепло
Обязательно и у всех!

И я верю,что в Новый Год
Засияет моя звезда.
Счастье встретится у ворот
И останется навсегда.

Вербицкая Евгения