Loser

Якщо на світі існують люди в яких все завжди спокійно і адекватно, не трапляються казуси - то я повна їхня протилежність! Можливо я себе зараз заспокоюю, але чомусь впевнена, що в кожної людини іноді трапляються дні, які краще було б не починати взагалі, а краще одразу заснути ще на добу=) Просто в когось вони частіше і бурхливіше, а в когось це - прецедент. Відношусь до перших і сьогодні моя черга "вигрібати по повній".
Батьки поїхали на дачу і я мала купу справ вдома: поприбирати, зробити їсти, випрати одяг. Окрім цього всього мала деякі свої плани і тому всі ці справи треба було зробити оперативно. І так би впринципі воно б і було, але мене відволікла невеличка суперечка по вайберу. Все б нічого, якби в той момент не набиралась вода в ванну( щоб виполоскати випрані речі). Ну так от, я з максимальною концентрацією уваги намагалась відстояти свою точку зору, що зовсім забула про воду. Коли розмова остаточно дістала - вирішила припинити те "перетягквання канату" і піти в ванну. Ооо! Це було ідеальне рішення, хоч його варто було б прийняти ще хвилин 5 тому (мінімум!!!), бо зайшовши туди мене взяв жах! Вода вже давно повністю заповнила ванну і переливалась через краї, стікаючи водопадом на підлогу. Озирнувшись, я побачила, що це все дійство вже добралось коридору, але ще не встигло покинути межі квартири! а далі.... далі як в прискореній зйомці в фільмах з містером Біном: я літаю по квартирі з рушником і тазиком, намагаючись витерти цей Стир ( є в нас така річка, хто не знає), вся мокра, волосся розпущене, що дуже ускладнює процес (довге воно в мене). Справившись з основною калюжею захотіла повитирати за холодильниками і пральною машиною. Так ось, починаю я відсовувати холодильник, а він ну ніяк з місця не зрушить! І я як крисо-білка з "Льодовикового періоду"(пам.ятаєте?) щось там смикаю той холодильник, в процесі послизаюсь і вдаряюсь головою об дверну ручку, так і не зрушивши його з місця. Починаю плакати, чи то від досади, чи від болю... не знаю=) але настільки безпомічною і маленькою (фізично) я себе давно не віддчувала.
Зараз минуло вже 3 години. Сусіди не приходили ( що радує!!!) може вони чули як я плачу?=)) І я вже можу розказувати цю історію сміючись (самотролінг наше все=) і да, потім, абсолютно випадково побачила свій другий телефон, який лежав в калюжці на пральній машині. День ще не закінчився...=)

Думай)

От чому я ніколи не перестану дивуватись, так це людям! Точніше тому, наскільки різними вони бувають. Здавалось би ідентичні в фізіологічному плані створіння: дві руки, дві ноги, голова, внутрішні органи і т.д. ... ну лише статтю відрізняються і то, не вельми оригінально), ну зовнішньо ще відрізняються... але це все такі дрібниці в порівнянні з тим, що відбувається в людей в голові і які нереальні доріжки витоптують мурахи, що живуть там. Іноді геніаліні, новаторські, а іноді... нелогічні і дурні до неймовірності, але суть не в тому! Як би там хто не намагався довести, що всі люди схожі, штамповані під моду і тому подібне, вони будуть праві лише поверхнево... Настільки, що цю думку можна цілком вважати пустою. Так, на людину впродовж життя впливає маса чинників: виховання, сім.я, оточення, друзі, освіта, захоплення. Вони і формують особистість, яка потім піддається загальному впливу рівно настільки, наскільки нестійкою і недосформованою вона є.
На людину з чітко усталеним світоглядом доволі важко повпливати. Вона завжди на все матиме свою точку зору. Так, вона може бути відносно правильною і по-своєму розмитою, але це вже щось. Така людина важче піддаватиметься негативному вливу чи маніпуляції зі сторони, що в свою чергу, захистить її від нехороших світу цього (хороші людьми не маніпулюють) і дурних вчинків.
Не бійтесь думати власною головою;)

45 кеге аналітичності

Ніч. Чашка чаю на столі. На стільчику, що стоїть поруч, 45 кеге перемінно-сумних роздумів. 4-та ранку. Тихо.
Доля зіграла зі мною специфічний жарт, втюхавши білявці аналітичний розум. Можливо за звичайних умов він би собі файно прижився і був би у пригоді час від часу... Але уви, зараз це - тягар. Постійно думаю над своїми вчинками, чужими діями. Аналізую послідовність подій. Шукаю раціональне пояснення, якого нема. Це - втомлює. Не маю звички шкодувати про миинуле, але чогось не покидає думка, що я не змогла, що виявилась надто слабкою, що мала б проявити терпіння...
Перечитувала дописи 2011-2012 років і прозрівала з тієї особистісної трансформації. Таке враження, що подорослішала далеко не на три роки... Хоча зважаючи на всі ті події - це напевно логічно.
ЧАсто люди спихають свою злобу і внутрішню чорноту на якісь зовнішні фактори, які ніби то не дають бути світлою хорошою людиною. Це все така нісенітниця! Ніщо і ніхто не може повпливати на сформовану адекватну особистість! Добро - це чудова протидія зовнішній агресії. Важливо залишатись людиною, незалежно від ситуації.... і головне - це справді можливо! Тепер я це точно знаю.

15.08.2014

Ніколи не думала, що єдиним і основним моїм бажанням буде - МИР! Кожен день проходить ніби в підвішеному стані. Ніхто не знає, що нам принесе завтра. Безмежно хвилююсь за своїх чоловіків: брата, друзів, просто знайомих. Я не хочу допускати навіть думку про те, що їх може не стати через цього хворого на голову карлика! А що вже казати тим, чиї рідні зараз там в АТО проходять всі кола пекла? Навіть повернувшись цілими фізично, вони вже ніколи не будуть цілими морально!
Здавалося б всі ці події мали б чомусь навчити людей, пробудити совість, що спала роками... Але ні, навіть в такий тяжкий для всіх час дехто примудряється будувати корупційні схеми... гидко.

Дуже гарний вірш

Ще вчора була я висока, як вежа.
Здається, ще трохи — дістану зеніт.
І раптом, як вибух,— обвал і пожежа.
Розтрощений камінь — уже не граніт

Руйновище віри, і розпач, і розпач!
Під попелом смутку похований шлях,
Зажурені друзі сахнулися врозтіч.
Посіяне слово не сходить в полях.

На те й погорільці,— будуємо хатку.
Над хаткою небо. А знов голубе.
Найвище уміння — почати спочатку
життя, розуміння, дорогу, себе.

Ліна Костенко

Ви маєте право мовчати

Ви маєте право мовчати, все сказане, може бути використано проти вас у ... житті.
Ви задумувались над тим, скількох проблем можна було б уникнути, якби просто вміли вчасно закрити рот? Часто вивільнюючи думки (припущення або факти) ми не думаємо про те, що зробивши коло вони повернуться і дадуть нам по голові. Люди люблять перекручувати, прикрашати, або просто переписувати на свій лад. Навіть максимально об.єктивно налаштована особа, мимоволі надасть почутому трошки іншого забарвлення (інтелектуального, інформативного, емоційного) пропускаючи його через призму власного світогляду.
Ви можете запитати: а звідки інші мають дізнатись істину, якщо про неї змовчати?) Все просто: якщо для людини щось важливе, то вона прикладе всі сили, щоб таки докопатись до істини. А "кидати бісер перед поросятами"... воно вам треба?

!!!

Не делай зла – вернется бумерангом,
Не плюй в колодец – будешь воду пить,
Не оскорбляй того, кто ниже рангом,
А вдруг придется, что-нибудь просить.

Не предавай друзей, их не заменишь,
И не теряй любимых – не вернешь,
Не лги себе – со временем проверишь,
Что этой ложью сам себя ты предаешь.

Жизнь измеряется не временем,
А отношением людей -
Неповторимыми мгновеньями,
Когда от чьих-то слов теплей.

Когда не нужно быть наигранным,
Когда так хочется мечтать
И быть открытым, нежным, искренним,
Во всем друг друга понимать.

Жизнь измеряется не временем -
У жизнь есть особый счет,
Успех - тут меряют терпением,
Коль оно есть - успех придет.

Надежду - измеряют верою,
А веру - глубиной души,
"А чем любовь, скажи, мне меряют?
Чем ее меряют - скажи!?"

Любовь - кто измеряет близостью,
Кто глубиной своих страстей,
Кто верой - помогает выстоять,
Чтоб веру не терять в людей.

Кто ее меряет объятьями,
Кто ищет странный блеск в глазах,
А кто умом хочет познать ее
И чувства - отразить в стихах.

Любовь, как жизнь - неповторимая,
И за любовь свою борись,
Ведь без любви, пусть даже длинная -
Пустой, бездушной будет жизнь.