Loser

Якщо на світі існують люди в яких все завжди спокійно і адекватно, не трапляються казуси - то я повна їхня протилежність! Можливо я себе зараз заспокоюю, але чомусь впевнена, що в кожної людини іноді трапляються дні, які краще було б не починати взагалі, а краще одразу заснути ще на добу=) Просто в когось вони частіше і бурхливіше, а в когось це - прецедент. Відношусь до перших і сьогодні моя черга "вигрібати по повній".
Батьки поїхали на дачу і я мала купу справ вдома: поприбирати, зробити їсти, випрати одяг. Окрім цього всього мала деякі свої плани і тому всі ці справи треба було зробити оперативно. І так би впринципі воно б і було, але мене відволікла невеличка суперечка по вайберу. Все б нічого, якби в той момент не набиралась вода в ванну( щоб виполоскати випрані речі). Ну так от, я з максимальною концентрацією уваги намагалась відстояти свою точку зору, що зовсім забула про воду. Коли розмова остаточно дістала - вирішила припинити те "перетягквання канату" і піти в ванну. Ооо! Це було ідеальне рішення, хоч його варто було б прийняти ще хвилин 5 тому (мінімум!!!), бо зайшовши туди мене взяв жах! Вода вже давно повністю заповнила ванну і переливалась через краї, стікаючи водопадом на підлогу. Озирнувшись, я побачила, що це все дійство вже добралось коридору, але ще не встигло покинути межі квартири! а далі.... далі як в прискореній зйомці в фільмах з містером Біном: я літаю по квартирі з рушником і тазиком, намагаючись витерти цей Стир ( є в нас така річка, хто не знає), вся мокра, волосся розпущене, що дуже ускладнює процес (довге воно в мене). Справившись з основною калюжею захотіла повитирати за холодильниками і пральною машиною. Так ось, починаю я відсовувати холодильник, а він ну ніяк з місця не зрушить! І я як крисо-білка з "Льодовикового періоду"(пам.ятаєте?) щось там смикаю той холодильник, в процесі послизаюсь і вдаряюсь головою об дверну ручку, так і не зрушивши його з місця. Починаю плакати, чи то від досади, чи від болю... не знаю=) але настільки безпомічною і маленькою (фізично) я себе давно не віддчувала.
Зараз минуло вже 3 години. Сусіди не приходили ( що радує!!!) може вони чули як я плачу?=)) І я вже можу розказувати цю історію сміючись (самотролінг наше все=) і да, потім, абсолютно випадково побачила свій другий телефон, який лежав в калюжці на пральній машині. День ще не закінчився...=)