...ми прив.язуємось до людей. Люди прив.язуються до нас. І в залежності від того, наскільки відкритими ми є - впускаємо їх в своє життя, входимо в їхнє. Вносячи свої правки в їхню свідомість, приймаючи їхні. Буває, що людина проникає туди, куди ти й сам рідко зазираєш... в найглибші недри підсвідомості, емоцій... прямісінько в душу.
Попадаючи всередину людина ставить стільчик (замаючи місце). Розкидає речі. Потім наводить в них лад... з середини Вас! Так та особа живе в вас, керує життям... ніби мимоволі, але відчутно. Це такий собі "Чужий", але значно миліший. Та як би комфортно узурпатор не почувався - в один день він тихо збере свої найдорожчі серцю речі, встане і тихо піде. Туди, де ще не був. Туди, де ще не відомо і по-новому. А Ви, звиклі відчувати його в собі - відчуєте холод незачинених дверей, пустоту осиротілого стільчика. Це як протяг в душі, від нього можна захворіти...
В кожного є своя внутрішня межа, перетинаючи яку людина попадає туди, звідки дороги назад вже немає. Переступаючи той поріг людина входить в особливий світ і порушує його своєю присутністю. Це прекрасно і страшно водночас. Часто ми забуваємо, що не можна нікого привласнювати, що ми всі вільні люди, що рано чи пізно зникнемо з життя один одного. З власної волі чи просто так складуться обставини. Але це неминуче. Давайте з повагою відноситись до внутрішнього порядку один одного. Найвищим проявом любові і поваги є те, що Ви приймаєте людину такою, якою вона є... нічого не стараючись змінити. Не розкидаючи зсередини власні речі.
Йдучи вимикайте світло, зачиняйте двері...
Немає коментарів:
Дописати коментар