Це один зі звичайних вечорів... щоправда холодніший трохи, та це й не дивно... зима на порозі. Я завжди все відчуваюю заздалегідь: погода, яка зміниться, вчинок, який людина ще тільки збирається зробити. Колись навіть відчувала, що мене мали до дошки на хімії викликати, настільки я її не любила. От парадокс в тому, що відчуваю наперед лише погане, а хороше... Таке враження, що воно не прописане в моєму життєвому коді... або я до нього якась не чутлива.. не знаю. А ще, колись я відчувала Його... знала, що зробить на кілька ходів вперед, тільки от адекватно оцінювати не вміла: хороше переоцінювала, а погане недооцінювала. Ламала свою систему, одним словом) І це дивно, бо раніше мої радари ні на кого не реагували, а тут таке.
Останнім часом часто задумуюсь: а коли відрікаєшся від людини і знищуєш в собі всі можливі емоції (на корні) можливо вимкнути і цю функцію? перестати "ловити" сигнал, чи до скону-віку мучитись за двох періодично?
Зараз якраз один з таких періодів, коли я подібно Дон-Кіхоту витягую себе всіма правдами і неправдами з того дурнуватого стану, який звалився невідомо звідки і зникне так само.. знаю це! В такі дні життя ніби завмирає, стає на паузу. Навіть організм призупиняє свою діяльність не вимагаючи ні сну ні їжі. А може просто осінь...?
п.с.
Тол - Осень --- мій вірний супутник=)
Немає коментарів:
Дописати коментар