Мені завжди було цікаво, під дією чого (якої такої супер-функції) деякі люди можуть ображатися тижнями, місяцями або ж навіть... роками?! Не спілкуючись з дорогими людьми.
Особисто я так не вмію... і якщо чесно, то часто шкодую про це, бо іноді варто було б... От буває, зробила людина якесь лихо (щось дійсно серйозне), я з нею поговорила(якщо була така можливість), вона не мала нормальних пояснень... і якось так неприємно стало, боляче... образливо... і от, здається, що ти не хочеш ні чути ні бачити її (людину)... Вісторонюєшся, заспокоюєшся, сама знаходиш дійсно резонні і аргументовані пояснення тому вчинку (юріст же, хулє=))) ) і все, ти вже не злишся, а сумуєш за тою гадиною... хоч і логіка тобі пояснює, що це все тупо але уви "серцю не накажеш"... Зрештою, ображаюсь я максимум добу.... ну від сили дві! Якщо пройшло 2 доби, а я все ще не йду на контакт... пора починати бити у всі дзвони і піднімати тревогу... ібо "ми ее теряем!=)"... Пояснення цьому таке: ображаюсь я лише на близьких людей, ібо беру близько до серця те, що вони роблять. Але так як вони мені дорогі, то швидко все забуваю, бо боюсь вбити час на пусте і втратити їх.
Ніхто не може бути певен в тому, що завтра зможе виправити ситуацію, бо поки ми складаємо плани на тиждень - з нами відбувається життя, а воно зараза самостійна з специфічним почуттям гумору. Не відкладайте добрі слова і вчинки, і буде вам щастя=)))
Немає коментарів:
Дописати коментар