Ефімерна мить щастя

Мені страшно коли люди йдуть. Чи коли вони зникають на якийсь час. Я боюсь, що більше не побачу їх такими. якими вони були. Час йде. Світ не стоїть на місці. МИ в постійному русі. Просто я знаю, що таким як були вони вже не повернуться! Вони повернуться іншими. Не відомо чи гіршими, чи кращими, але не такими. А ще, боляче коли бачу як в людей в очах меншає добра, а замість нього з.являється щось зле і приземлене. Не вбивайте в собі дитину, прошу Вас! НЕ переставайте радіти дрібницям! Не чекайте від інших, що вони Вас ощасливлять і не будете розчаровані. "Хочеш щось зробити добре, зроби це сам". З щастям так само! Хочеш щастя - зроби його собі сам. Це невловима ефімерна миттєвість. Якщо спробувати її затримати, вона зникне...розсіється. Щастям потрібно обмінюватись. Його не можна викрадати, бо в чужих руках воно загине миттєво. Створюйте і примножуйте! Всім бобра=*)

Не отрекаются, любя

Комусь це видасться дивним, але ця пісня змушує мене плакати...щоразу! До другого куплету не дотягую навіть) Дуже життєва стара і гарна!) Ділюсь сокровенним;)

Не отрекаются, любя,
Ведь жизнь кончается не завтра.
Я перестану ждать тебя,
А ты придешь совсем внезапно.
Не отрекаются, любя.

А ты придешь, когда темно,
Когда в окно ударит вьюга,
Когда припомнишь, как давно
Не согревали мы друг друга.
Да ты придешь, когда темно.

И так захочешь теплоты,
Неполюбившейся когда-то,
Что переждать не сможешь ты
Трех человек у автомата -
Вот как захочешь теплоты!

За это можно все отдать,
И до того я в это верю,
Что трудно мне тебя не ждать
Весь день не отходя от двери,
За это можно все отдать

Не отрекаются, любя,
Ведь жизнь кончается не завтра,
Я перестану ждать тебя,
А ты придешь совсем внезапно,
Не отрекаются, любя,
Не отрекаются, любя.

Просто гарно)

Навряд чи всі слова цього світу
Здатні передати почуття,
Що в мені ховаються.
Часом мені здається,
Що ми з тобою – маленькі діти,
А хтось дорослий і сильний
З нами, маленькими, грається.
Я так боюся лишатися
З самим собою на одинці,
Коли стогне серце
І душа рветься назовні.
Вже кілька місяців
Мені зовсім не спиться,
Незалежно від того,
Місяць – молодик чи вповні...
Я ні з ким не ділюся
Тугою своєю глибокою...
І бажання ховаю за маскою спокою...

Приспів:
Просто ніжно так доторкнутись... (4)

Я живу за розкладом,
Який сам собі чітко встановлюю,
Зусиллями волі не даю собі
Впасти в депресію,
Бо вже жодних життєвих принад
Якось не вловлюю
І щось постійно роблю,
Щоб поменше думок в процесі...
Мій світ перевернутий,
Мої нерви напружені.
Хочу бачити сни – яскраві,
Тобою наповнені.
Натомість – сотий раз
Вислуховую судження,
Що життя є життя, а ми в ньому
Жалюгідні й втомлені.
Ледве тягнуться дні
Від дати до дати...
Я готовий все, що маю,
Віддати, щоб...

Приспів

А якось випадково натраплю
На нашу з тобою мелодію,
І втрачаю контроль,
Одразу зриваюсь в істерику.
Я сам своє щастя віддав
Невідомому злодію –
Ніби нічого нового,
А наче відкрив Америку.
Я знаю, що вже не верну
І нічого не вдію,
І не маю можливості
Навіть мати надію...

Приспів

ТАРТАК

№1
"Коли вперше з’явилися разом, усі були здивовані.
А потім – штучні посмішки, насмішки приховані.
Який знайомий сюжет – класичні Ромео і Джульєтта,
Можливо, цього разу все закінчиться гарно?
Та де там! Не та планета, не ті розклади у соціумі,
Ось тут усі ми, хороші, на протилежному боці – вони.
Всі на них позирають скоса, удавано-байдуже...
Ось тільки вони чомусь щасливі,
А всі решта якось не дуже...
Він з неї очей не зводить, вона відповідає взаємністю.
Будь-яку примху виконують з приємністю.
А сірі маси довкола бризкають чорною заздрістю –
Немає місця в серцях для чужої радості.
Раптом щось впало й розбилося – поганий знак!
І все одразу пішло кудись не туди і якось не так.
І хай навіть світ не бачив гарнішої пари,
З усіх боків посипалися болючі удари.
Чутки, плітки, наклепи, поради,
Хтось десь помітив безперечні ознаки зради.
За все в житті доводиться платити, іноді надто дорого."

№2
Я розкидаю зло, наче попіл,
А ти благаєш: "Досить!",
Ось так втрачаємо кохання,
Набуваємо непотрібний досвід –
Цікаві досліди над власними мозком.
Собі здаюся крутим,
Тобі здаюся відморозком.
З тобою, як у бою,
Вирішив бити першим.
Тепер знаю, що був неправий,
Але кому від того легше?..
Болючі спогади, як гади,
Їх не вирвеш із корінням,
Однак порізи на серці
Сприяють прозрінню...

Приспів:
Я гонор свій заховаю глибоко,
Сиджу на лаві, чекаю вибуху,
Готовий зносити недоліки і вибрики,
З тобою бути аби тільки, аби тільки...

І раптом зрозумів,
Що моє життя без тебе марне.
Воно не має принад,
Втрачає всі яскраві фарби,
Дав би собі по пиці боляче
За ті всі твої образи,
За неуважність свою, за злість,
За необережні фрази.
Жодного разу не зміг себе
Призупинити вчасно,
Постійно щось тупо дратувало,
Заносило занадто часто.
Тепер лишився один –
Блазень, бовдур, дурень...
Ну і навіщо це мені?..
Про що я думав?..

Приспів

Життя нас пообтерло,
Побило, підправило,
Пояснило свої закони,
Встановило дещо абсурдні правила,
Трошки побавило, трошки потішило,
Колись ми були такими,
Тепер стали зовсім іншими,
Ну, аби не гіршими! Ти, знай,
Усе й не так вже погано,
Колись минуться образи,
Загояться болючі рани.
Я стану кращим, я захищатиму
Тебе від нещасть і невдач,
Ти тільки повір,
Ти тільки пробач!..

Приспів

Зрада

Зрада - це слово, яке несе в собі велике смислове навантаження. Це дуже загальне поняття, адже вона буває різною: між друзями, коханими, партнерами, принципам, своїй батьківщині і т.д. В цьому дописі я хочу описати зраду в стосунках між чоловіком і жінкою, особливості їх психології.
Всім відомо, що чоловік - це створіння полігамне. Більше того, всі це прекрасно усвідомлюють. Питання лише в тому, чи приймають вони цю данність чи ні. В чоловіків на підсвідомому рівні закладений інстинкт самця. Практично кожен мучачик(Карпа) будучи в стосунках подумує про інтрижку на стороні. І постає питання: чи дорогі йому стосунки настільки, що він буде вірним і люблячим; чи все таки допускає, що може їх знищити власноруч. Сумно, але більша частина допускає другий варіант. Зрада - це своєрідна інфікованість, залежність. Чоловік, який зрадив раз, як правило, це повторить. Це своєрідна авантюра рівно до того часу, поки щось не змінить його.
З жінками все не так. Вони - моногамні. Їм не властиво бігати від одного до другого. для них стосунки - це в першу чергу психологічна близькість. Не вірте ніколи, якщо жінка вам каже:"це була помилка. Випадковість. Я була п.яна. Я думала ми розійшлись і т.д.". Жінки значно продуманіші створіння. Коли вона з кимось "випиває зайвого", то прекрасно розуміє наслідки. Так само, перед тим як зрадити, вона добре про все подумала, зважила. Значить ви їй більше не настільки близькі. А ще, жінки не повертаються. Якщо вона знайшла когось на стороні і при цьому залишається з вами - значить їй так вигідно, не більше. Це холодний розрахунок.
В жіночій і чоловічій зрадах є колосальна різниця! Чоловік - рушійна сила. А жінка - підпускає чи не підпускає до себе. Я думаю, ви розумієте про що я.
Не хочу, щоб хтось подумав, ніби я виправдовую чоловічу невірність. Просто така моя думка. Жінок я знаю краще, тому менше їх захищаю. Будь-яка зрада - це жахливо! Вона вбиває стосунки, віру в людей і жагу до життя.

22_starting_Make love not war! love and peace!=*

Так вже склалось, що 28 грудня я підвожу тут підсумок прожитого року=). Сказати "він видався не простим" це - не сказати нічого! Було багато емоцій, почуттів, переживань і нервових зривів. Та не варто забувати і про хороше=) Були моменти, коли я відчувала себе найщасливішою людиною на планеті Земля! Не відомо чи ще колись повториться це безумство, але те, що я конкретно подорослішала - факт. Разом з тим пройшла трансформацію в "відчайдушну домогосподарку" і назад. Був момент, коли я подумала, що кулінарія - це справа всього мого життя(настільки вона мені полюбилась) а потім виявилось, що це просто реакція на людину. Готувати люблю і досі, але поки щось "не лежить". Це своєрідна побічна реакція моральної травми. Так само з.явилось купа нових звичок і традицій) Багато що зробила вперше, наприклад закапала очі=))ох і не просто мені це далось!!!))) Вперше поїхала в Київ на поїзді, на якому не їздила ніколи!!!
Ось докази:

Ця поїздка була величезною авантюрою, так як майже ніхто не знав, що я поїхала. Вона запам.ятається назавжди!))
Так само, нарешті з.їздила до міста своєї мрії - Львову ДВІЧІ!))Зустрілась там з 3-юрідною сестрою, з якою до того не бачилась 9 років. І переконалась, що сімейні зв.язки не руйнуються відстанню і роками=)

Юля

Її подруга Дроня=)



За цей рік я втратила багато кого, але є такі, хто повернувся)
Познайомилась з чудовими людьми, близькими мені по духу. Знайшла нових друзів. Безмежно вдячна тим, хто не давав мені розклеїтись увесь цей час! Я ніколи цього не забуду!=***)
Прийшов час починати ЖИТИ і я щиро вірю(і відчуваю), що все нарешті буде добре( хто б там що собі не планував і не говорив;))!
Make love not war! love and peace!=*

Она молчала десять дней,
Пытался он забыть о ней.
Увы и ах! - не смог.
Вдруг на одиннадцатый день
по небу проскользнула тень -
смилостивился Бог:
Раздался, будто гром с небес
звоночек в виде СМС:
"Привет! Ну, как дела?"
(ну вот, и что ей отвечать?
быть может, лучше промолчать?)
"Ты где вообще была?"
"Да, понимаешь, много дел:
работа, дети, быт заел.
А ты что ж не звонил?"
(ага, так прямо и сказал,
что эти дни страдал и ждал)
"Ты знаешь, занят был…"
Вот так и врали в две руки,
насколько чувства их крепки
испытывали вновь.
Тут милосердью вопреки,
Господь подумал:- "ДУРАКИ!"
и отобрал любовь.

Евгения Юхнович

Прошу тебя… закрой глаза…
Представь… что за окошком ночь…
Льет ливень… молния… гроза…
Все мысли… улетели прочь…
Представь… что мы сидим вдвоем…
Вдвоем… и нету никого…
Горит свеча… накрытый стол…
Мы говорим… и пьем вино…
Представь… я подошла к тебе…
Слегка… дотронулась рукой…
А ты… прижал меня к себе…
И прошептал… побудь со мной…
Представь… я обняла тебя…
И села на твои колени…
Своею ласкаю… пленя…
Чуть-чуть оттягиваю… время…
Представь… что я тебе шепчу…
Касаясь губ твоих… слегка…
О том… что я тебя хочу…
Хочу с тобой… на облака…
…
Ну а теперь… глаза открой…
Мечта пропала… меня нету…
Ты хочешь??? приезжай за мной…
И мы продолжим сказку эту…

Великий Гэтсби - Великий фільм!

Не передати словами наскільки мене пройняв цей фільм! А можливо просто головний герой видався близьким... Ця безмежна саморозрушаюча самопожертва з любові до людини, яка насправді видалась значно гіршою. Він вірив їй, вірив в краще. Все його життя було суцільною надією в те, чому не судилось відбутись.

Мені він видався близьким

Она давно не верит обещаньям,
В Любви признанья может принимать,
Но отвечает на признания молчаньем,
Она не хочет больше тосковать.
Доверить сердце - трудная задача,
Когда так стало просто потерять...
И где же эта странница-удача,
Куда и с кем теперь ушла гулять?
Она не примет вновь любовь,как данность,
Обыденность ей вовсе не к лицу,
Читая в каждом сердце многогранность,
Боится - это приведет к концу.
Открыть ей душу - это очень просто,
Сама закрытой будет от тебя,
Не задает пустых совсем вопросов,
И не флиртует - просто так, шутя.
Ее слова весомы по значенью,
Она привыкла во всем видеть смысл,
Искать по жизни для себя предназначенье,
Легко уловит сходу вашу мысль.
Не будет прятаться за громкими речами,
И не попросит вас ее простить,
Она страдает долгими ночами,
Она боится снова полюбить.
Но не влюбляться для нее - безумство,
Не жить сполна - то для нее тоска,
Ведь чувствовать - особое искусство,
И ее чувства - бурная река.
Она умеет, не подав и виду,
Сполна любить, но доверять уму,
Она прощает горькую обиду,
Простить предательство ж не сможет никому.
Она доверчива, но жизнь учила строго,
Уметь держать все двери на замке,
Она по-своему заманчива-особа,
Она мечтает о мужской руке,
О верности и слов, и обещаний,
О том, что счастье - каждому дано,
Что бесполезно горькое отчаянье,
В себе не прячет истину вино.
Лишь сердце знает, что ему по нраву,
И лишь душе свобода отдана,
Она давно залечивает рану,
Что самым-самым ей нанесена.
Она давно не верит обещаньям,
Когда пусты, бессмысленны слова,
Четвертый год уж борется с отчаяньем,
Четвертый год уж та любовь мертва.

Владимир Шляпошников

Читаючим. Коментарі.

Те все, що я тут пишу (або скидаю віршами) йде прямо з серця. Звичайно, написано далеко не ідеально, а можливо комусь і взагалі нецікаво. Але для мене всі ці пісулькі=D як діти, як картини для художника=)) Час від часу я переглядаю статистику відвідувань. Це так приємно бачити, що хтось це все читає, що комусь це цікаво, що це не лише Україна чи Росія.
Якщо маєте, що сказати - пишіть коментарі і т.д. Мені буде приємно поспілкуватись;)
Вдалого Вам дня і чудового настрою!))

Эльдар Рязанов

Живем мы что-то без азарта,
однообразно, как в строю.
Не бойтесь бросить все на карту
и жизнь переменить свою.

Какими были мы на старте!
Теперь не то, исчезла прыть...
Играйте на рисковой карте,
не бойтесь жизнь переломить!

Пусть в голове мелькает проседь—
не поздно выбрать новый путь.
Не бойтесь все на карту бросить
и прожитое — зачеркнуть!

Из дома выйдя в непогоду,
взбодрите дух, пришпорьте плоть.
Не бойтесь тасовать колоду,
пытайтесь жизнь перебороть!

В мираж и дым, в химеры — верьте!
Пожитки незачем тащить...
Ведь не уехать дальше смерти—
стремитесь жизнь перекроить.

Печалиться не надо вовсе,
когда вам нечем карту крыть...
Вы на кон бросить жизнь — не бойтесь.
Не проиграв, не победить!

Эльдар Рязанов

Останнім часом спостерігаю ненайприємнішу картину, яка вже навіть перестає дивувати. Цей "чорний квадрат" повторюється з сумною ідентичністю з ситуації в ситуацію. Вся печаль полягає в тому, що чим більше одна людина старається для іншої, тим менше це цінується. Як сказав мені колись один чудовий хлопець: "Люди до всього звикають, а до добра тим більше". Парадокс таких стосунків в тому, що чим більше людина старається, тим більше інша вимагає, а сама нічого взамін не дає. Виникає культ однієї особи. Це як з пташенятами зозуль (вони стають просто ненаситними).
Це утопія. Нічого хорошого з того не буде. Таким піклуванням, ви шкодите в першу чергу тій людині, для якої стараєтесь. Ви знищуєте її як ЛЮДИНУ. В усьому має бути баланс, міра.

Когда уходите на пять минут
Не забывайте оставлять тепло в ладонях
В ладонях тех, которые вас ждут,
В ладонях тех, которые вас помнят.
Не забывайте заглянуть в глаза,
С улыбкой робкой и покорною надеждой.
Они в пути заменят образа
Святых, даже неведомых вам прежде.
Когда уходите на пять минут
Не закрывайте за собою двери-
Оставьте это тем, которые поймут,
Которые сумеют в вас поверить.
Когда уходите на пять минут,
Не опоздайте вовремя вернуться,
Чтобы ладони тех, которые вас ждут,
За это время не успели разомкнуться.

Да! Да! Да!

Обнимайте любимых людей,
Без особых на то причин.
Можно стать в сотню раз сильней,
Лишь поверив,что ты не один.

Человеку уже теплей,
Если рядом надежный друг.
Жизнь не дарит нам легких путей,
Но и мы не опустим рук.

Обнимайте заместо слов,
Будьте счастливы за других,
И прощайте своих врагов,
Берегите своих родных.

Человеку уже смелей,
С жарким сердцем вперед шагать,
Если рядом тот самый друг,
Кого хочется обнимать.

© Владимир Ток

Разве нужно для счастья много?
Мне вот кажется, что чуть-чуть.
Каждый сам выбирает дорогу,
Чтоб на встречу ему шагнуть.

Можно Землю вспахать ногами,
Обогнуть ее сотню раз.
Только то,что не видно глазами,
Очень часто находится в нас!

Чувствуй сердцем,оно под кожей.
В каждой клетке любимых рук.
Много смыла,но счастья тоже,
Заключается в слове друг.

В ком-то теплом,знакомом,нужном,
До безумия дорогом.
Не случайно совсем не в каждом.
Твое счастье находит дом.

В человеке и это важно!
Крайне искренне осознать,
Что для счастья не нужно много,
Если в людях его искать.

© Владимир Ток

- Послушай, — друзья говорят мне на ухо, —
— Все будет отлично, не падай лишь духом.
— Все будет отлично, — киваю им сухо.
И падаю, падаю, падаю духом…

Не знала, що так буває. Втративши людину відчуття, ніби втратила все і себе також.

Спасибо каждому, оставившему след в моей судьбе,
Целую вас за долгие минуты счастья…
Сражаться не устану в жизненной борьбе,
Чтобы остаться с лучшими в холодное ненастье.

Спасибо каждому, покинувшему в трудный час;
Ведь с вашей «помощью» я становилась вдруг сильнее:
Осознавала: либо никогда, либо сейчас,
И с вами, и без вас я справлюсь, но останусь я себе вернее

Вы знаете, что люди могут не вернуться?
Зажав всю волю в кулаке, Вас отпустить?
И как-то утром с мыслями, но не о Вас, проснуться
И больше Вас не ждать и не о Вас грустить.

Вы знаете, что люди могут не вернуться?
Не выдержать, свой мир сломав, Вас не простить?
И со слезами на глазах от Вас на 100 ключей замкнуться
И понимая, что нет сил, Вас навсегда забыть.

Задумайтесь, о том, что люди могут не вернуться
И могут не писать, не волноваться, могут не звонить.
И никогда. И никогда Вам к ним уже не прикоснуться.
Задумайтесь, а кто еще Вас сможет так же полюбить?

Дуже гарно!

Лохматую рыжую спину:
- Прощай, брат! Хоть жаль мне, не скрою,
Но все же тебя я покину.

Швырнул под скамейку ошейник
И скрылся под гулким навесом,
Где пестрый людской муравейник
Вливался в вагоны экспресса.

Собака не взвыла ни разу.
И лишь за знакомой спиною
Следили два карие глаза
С почти человечьей тоскою.

Старик у вокзального входа
Сказал:- Что? Оставлен, бедняга?
Эх, будь ты хорошей породы...
А то ведь простая дворняга!

Огонь над трубой заметался,
Взревел паровоз что есть мочи,
На месте, как бык, потоптался
И ринулся в непогодь ночи.

В вагонах, забыв передряги,
Курили, смеялись, дремали...
Тут, видно, о рыжей дворняге
Не думали, не вспоминали.

Не ведал хозяин, что где-то
По шпалам, из сил выбиваясь,
За красным мелькающим светом
Собака бежит задыхаясь!

Споткнувшись, кидается снова,
В кровь лапы о камни разбиты,
Что выпрыгнуть сердце готово
Наружу из пасти раскрытой!

Не ведал хозяин, что силы
Вдруг разом оставили тело,
И, стукнувшись лбом о перила,
Собака под мост полетела...

Труп волны снесли под коряги...
Старик! Ты не знаешь природы:
Ведь может быть тело дворняги,
А сердце - чистейшей породы!

Я, наверно, влюблен — он шептал ей вдогонку,
Я, наверно, влюблен, я, конечно, влюблен,
Она будет растить и нянчить ребенка,
Под окном, прям у дома посадим мы клен...

Будим жить, как все люди — ругаться, мириться,
По ночам целоваться, выключать яркий свет...
И под утро заснуть, и гадать, что ей снится,
И молить страстно Бога, чтоб избавил от бед...

Будет утренний кофе, бутерброды в дорогу,
Поцелуй у двери, тихий шепот — люблю...
Крикнув — Папа, куда ты? — дочка схватит за ногу,
Крепко на руки взяв, я ее обниму...

Целый день будут мысли, дела и заботы,
Но вернувшись под вечер в ухоженный дом,
Ты меня будешь ждать, будет вкусное что-то,
И, конечно же, счастье — наконец-то вдвоем...

Будем вместе смотреть, как растут наши дети,
Как становятся выше за окнами клен,
Это лучше всего, что быть может на свете —
Видеть счастье в тебе, понимая — влюблен...

Крепко за руку взять, ощутить — ты есть рядом,
И за все, за тебя — восхвалить небеса,
Ты посмотришь загадочным, пристальным взглядом,
Как красивы напротив эти глаза.

Я, наверно, влюблен — он шептал ей вдогонку,
Я, наверно, влюблен, я, конечно, влюблен,
У нас будет красивейший в мире ребенок
И под окнами яркий, раскидистый клен...

Нас любят те, к кому мы равнодушны.
Они добры, застенчивы, послушны.
Они всегда на многое готовы.
А мы, порой, жалеем даже слово.

Нас любят те, кого, увы, не надо.
Идя к другим, мы пьем чужого яда…
Потом болеем, мучаемся, даже,
Но те, кто любят ничего не скажут.

Нас любят те, с кем мы могли стать лучше,
Но нам плевать на наш "счастливый случай".
Любовь, увы, жестока и упряма!
Нас любят те, кому мы роем ямы.

Нас любят так, как нужно ненавидеть!
И нам их жаль, но можем и обидеть.
Нас любят не за «что-то», вопреки!
Но нас несет течение реки.

Нас любят... И мы это принимаем.
Нас любят.. Но других мы обнимаем..
Нас любят.. Но глухи мы и жестоки..
Нас любят! И в итоге – одиноки.

Евгений Лебедев

Якось так...

Ну и как объяснить, что порой очень трудно дышать…
И что ночью истошно, как маленькой хочется плакать…
От того, что чертовски устала… устала терять
И что нет больше сил и желания всё это прятать…

Что живу и дышу, улыбаюсь, но всё через боль.
И как дура, реву вспоминая / считая потери…
Что меня не спасают друзья, никотин, алкоголь,
Что устала стучаться в закрытые наглухо двери.

Ну и как мне простить тех, которые клялись беречь,
И любить, и ценить… а потом уходили бесследно…
Я потом их пыталась искать среди тысячи плеч…
И носила в себе эту боль, чтоб не знали как скверно

По утрам просыпаться, не зная, зачем новый день.
Это жутко – с утра наливать чай в одну только кружку
Или кофе. Неважно. Совсем никаких перемен.
И никто – ни звонком, ни письмом – тишину не нарушит…

Ну и как объяснить это всё? Этот страх. Эту боль.
Когда душу другим, а они так бессовестно – в клочья…
Я не знаю за что так меня наказала любовь…
Я устала от боли… Я, правда, хочу счастья. Очень…

Юлечка Гаркуша

Я уважаю всех мужчин! Мужчин. Не лиц мужского пола.

я уважаю всех вокруг мужчин,
кто двери перед девушкой откроет,
кто ей без основательных причин
починит кран и потеплей укроет.

кто девушке поможет, если вдруг
случится неприятность/непогода.
кто ей и муж, и брат, и лучший друг,
и чьих звонков не нужно ждать пол года.

кто сумку до подъезда донесет,
а если очень нужно, до квартиры.
кто встретит, кто приедет, заберет,
расставит в жизни все ориентиры.

кто все проблемы на себя возьмет,
кто елку уберет еще до мая..
кто от жены с младенцем не уйдет,
кто ей больной заварит с медом чая.

я, правда, уважаю всех мужчин,
кто девушке букет цветов подарит,
без повода, без всяких годовщин,
кто ни ее, ни дочку не ударит.

я уважаю абсолютно всех мужчин,
и тех, кто жить не может без футбола,
кто не добавит на лицо морщин.
мужчин. не лиц мужского пола

Потухша ЙОЛКА або ЄВРОПОБОЇЩЕ дубль №2

"Говорили-балакали, сіли та заплакали" - саме такі асоціації викликав в мене переглаяд сьогоднішнього засідання екс-президентів УКраїни. Так усіх 4-ох екс-президентів! Я категорично не сприймаю таку ймовірність, що він залишиться на посаді! Як можна було допустити неука і злочинця до влади?! Ми тут бідкаємось, що він, гарант конституції, не дотримується її норм. А ви впевнені, що він її взагалі читав? В нашій країні судять тих кого хочуть і за те, що хочуть! Звичайні громадяни навіть не потикаються до суду з метою захисту своїх прав, бо знають, що хто заплатить більше, того і правда. Уся управлінська система давно прогнила зсередини, а тепер почала розвалюватись. Вона нагадує сумнозвісну "ЙОЛКУ". Головний царь-батюшка, потім його челядь, далі челядь челяді і т.д. Такий собі "ефект курятника". Тільки от основна проблема в тому, що як "риба гниє з голови", так і в нас! Не буде ніколи толку, скільки б урядів не розкускали і не перенабирали знов! Наша Україна президенсько-парламентська країна! Головну зачистку треба починати з основної "зірки" на цій потухшій ЙОЛЦІ. Ніякі переговори, ніякі консенсуси нічого не змінять! НАс підтримала Європа, підтримало США. А головне, що ми зуміли згортуватись і розізлитись! Злість, часто є рушійною силою! Борімося і поборемо!!!

Стосунки, як ілюзорна дитина

Люди - егоїсти. Це така собі "ДАННІЙСТЬ". Про неї не дискутують. Так є, було і буде...
І сьогодні в голову прийшла думка, що напевне можна вважати, що дійсно кохаєш, коли благополуччя іншої людини значно важливіше ніж своє. Напевне, ось воно, справжнє! І коли такі почуття взаємні, тоді це найщасливіші в світі люди! Але якщо людина не вміє вміру любити себе, то навряд чи зможе зробити когось по-справжньому щасливим. Покохати - зможе, але стосунки явище постійне і тривале, і одноразовий прояв почуттів нічого не вирішує. Над стосунками потрібно працювати, щоденно. Щоб обоє почувались щасливими, особистостями, потрібними. Щоб могли повноцінно жити і розвиватись. Стосунки - це як ілюзорна дитина двох кохаючих людей. Коли над ними працюють, коли в них "вкладають душу", то і вони розвиваються, міцніють. Але, коли їх пускаєш на самотік, все ніби руйнується... починається хаос. Тоді стосунки схожі на безпритульну нікому не потрібну малечу, яка шукає прихистку, але ніяк його не знаходить.

Я хочу, как в детстве простоты,
Позабыть обиды и разлуки.
Жить в краю, где нету суеты,
Там где сердце позабудет муки.

Я хочу душою не болеть,
Не бояться больше зимней стужи.
В прошлое с тоскою не смотреть,
И любить того, кому я нужен.

;)

Она звонит ему: я жду тебя дома, ставлю чайник,
По дороге обратно купи сгущенного молока...
Он, улыбаясь, поправит куртку,
"Хорошо, скоро буду родная, целую, пока"...

Возвращаясь домой, наблюдает привычную уже картину:
Она в его футболке, у плиты босиком.
Он бросает на тумбочку ключи от квартиры
И протягивает ей пакет с молоком..

После - тихий обычный ужин,
Моют на кухне тарелки вдвоем.
И только им одним известно, сколько преодолели,
Чтоб просто вместе уснуть потом...

Я обещаю себе, что я буду самой счастливой!
Пройду все черные полосы и стану, возможно, сильней.
И не от пестрых платьев, а от улыбки я буду красивой,
Не подпущу больше тех, кто пытался сделать больней.

Я обещаю себе, что оставлю обиды в прошлом
И тех людей, кто меня так легко забывал в беде.
И буду больше мечтать об искреннем, а не о ложном.
И стану главным творцом я в своей нелегкой судьбе.

Я обещаю себе, что я буду самой счастливой,
И буду верной женой, и когда-нибудь лучшей мамой.
Дождусь того, для которого стану необходимой.
Я обещаю и верю, я стану счастливой самой!

Мария Куткар

Пожелай мне спокойной ночи,
Даже если ты не со мной,
Ты же знаешь, люблю тебя очень,
Под одной засыпаем луной.

Говори со мной, мысленно даже,
Представляй, что сказала бы я,
Будет видно, время покажет,
Кто же всё таки я для тебя.

Посылай мне свои поцелуи,
Не останусь в долгу, отвечу,
Ты, бесспорно, меня волнуешь,
Я отвечу на каждый при встрече.

Не цепляйтесь за прошлое,
Не живите обидами,
Вспоминайте хорошее
И друзьям не завидуйте.
Все, что небом Вам послано
Принимайте как должное,
Все, что сделано - к лучшему,
Как бы ни было сложно.
На судьбу не ропщите,
Каждый миг будьте счастливы,
И других не судите
За их слабости частые.
За любимых боритесь
Богом данными силами,
На слова не скупитесь,
Будьте нежными с милыми.
Как же просто жить радостно!
Восхищайтесь закатами,
И влюбляйтесь всей страстью
В жизнь свою полосатую...

Бросивший однажды – будет брошен.
Пусть не сразу, пусть гораздо позже.
Но поступок будет возвращен.
Не простивший будет не прощен.
Обманувший будет сам обманут,
Никуда деяния не канут.
Бумерангом будущее бьет – все твое тебе же отдает.

УКРАЇНСЬКЕ ЄВРОПОБОЇЩЕ

Мене охопив справжній жах після ранкового перегляду новин і відео в соц. мережах про ЄВРОМАЙДАН сьогоднішньої ночі. Сльози навернулись і підсвідомо порівняла це "бидло-дійство" з Варфоломіївською ніччю=((
"Беркут" як справжнісіньке бидло розмахуючи кийками нищив український народ. Хіба для цього його стформовано? Нічого, що їм виплачуютть заробітну плату за Ваш рахунок, шановні платники податків? Замість того, щоб охороняти безпеку громадян своєї країни, вони їх топчуть, лають, шарпають зневажаючи особисті права і гідність, при цьому наносячи тілесних ушкоджень.
Спецназ має право втрутитись коли потрібно знешкодити озброєних злочинців, але при чому тут сонні люди, які не проявляли жодної агресії? Вся ця ситуація страшенно обурює!
До сьогоднішнього дня всі ці місцеві диско-мітинги нагадували просто тусовку, яка знайшла причину зайвий раз "себе показати, на людей подивитись" ну... і заодно виявити акт непокори. Вважала, що лише київський майдан може чимось зарадити, але сьогодні багато змінилось! Закликаю всіх і кожного завтра вийти в центр міста (хоча б) і показати, "хто вдома хазяїн"!!!

Мы никогда не поймем друг друга,
И никогда не сойдемся во мнениях.
Все потому, что ты сильный мужчина,
А я всего лишь слабая женщина.

Порой я хнычу совсем без причины
И настроение мое переменчиво.
Но ты прости меня, сильный мужчина,
Ведь я всего лишь слабая женщина.

Со мной творится порой чертовщина,
Бываю я холодна и потеряна.
Ты пожалей меня, сильный мужчина,
Ты отогрей слабую женщину.

Пусть никогда не поймем друг друга,
Но я люблю лишь сильней от этого.
Тебя, навеки, мой сильный мужчина,
Навек твоя, слабая женщина!

Орлова Анна

Якось так...

Помоги ему, Боже, пройти через сотню зим,
Не поранившись сердцем о северные ветра.
Научи его верить тем, кто всегда за ним,
Кто в ночи на двоих разделит тепло костра.

Поведи его, Боже, дорогой, пусть не прямой,
Лишь бы путь освещался сотней живых огней.
Сохрани его от предательства за спиной,
От разбитых зеркал и даже фальшивых друзей.

Подари ему, Боже, роскошь не стать другим,
Оставаться собой сквозь все передряги лет.
Я хочу, если мы однажды столкнемся с ним,
Видеть в этих глазах все тот же душевный свет.

Алина Винниченко

Ну, вот и все, — вздохнув, старушка,
сказала деду, — Видно срок…
И он, растерянно в подушку,
ей прошептал, — Погодь, чуток…
— Вот свадьбу правнуку сыграем,
тогда уж вместе и уйдем…
Оборвалось собачьим лаем,
Мелькнуло что — то за окном.
— Скажи, просила мол, любя,
простить её, за все, что было,
и пусть не сердятся зятья,
невесток всех, скажи, любила…
И не стесняясь горьких слез,
Ему, вдруг вспомнилось былое,
Как вечерами средь берез,
Бежал он к ней в село чужое.
Как после, горюшка хлебнув,
Их тенью молодость мелькнула.
Как уходил он на войну,
И как война без ног вернула…
Он посмотрел в ее глаза,
В них ни слезинки, ни печали,
Лишь чуть поблекла синева
И губы тихо прошептали:
— А ты, живи… поберегись,
ко мне ходи, как на свиданье…
И было видно, как сплелись,
Их руки в нежное прощанье…

Жертовність.
Вона буває різна: вимушена і щира, лукава і ... Все залежить від людини яка її приносить. Але без неї ніяк. Рано чи пізно нам приходиться жертвувати власними інтересами заради інших, близьких нам людей. Іноді це просто необхідно, адже щирість почуттів проявляється там - де відступає егоїзм. Іноді здається, що щось зробити просто не можливо, що воно не в наших інтересах, воно нас не цікавить... Але з.являється людина, заради якої ти жертвуєш всім. І щастя, коли ця жертовність взаємна, інакше хтось починає руйнуватись зсередини, а інша людина тікати від тих уламків, адже вони нікому не потрібні, вони руйнують інших.

Людей цікавлять відполіровані статні особистості, які можуть щось дати, а не надщерблені жертви власної тупості, які себе залатати не можуть.
Я вважаю, що не можливо когось зробити щасливим, поки ти не станеш таким сам по собі. Не варто обтяжувати кохану людину своїми негараздами (хіба що, вона сама прагне допомогти). Треба дарувати один одному лише радісні моменти, які потім захочеться згадувати роками, а не дипресивність і сльози. І якщо власна відсутність зможе відгородити її від власних кошмариків, то чому і ні. Напевне це найбільший прояв любові і самопожертви.

Береги свою душу от зла,
Не пускай в своё сердце обиды.
В жизни так не хватает тепла,
А сквозь мглу просветлений не видно.

Береги свою душу от слов,
Что как пули свинцовые ранят,
От пустых и несбыточных снов,
Что по сердцу порой барабанят.

Береги свою душу от бед,
Наша жизнь и без них быстротечна.
Даже если и солнышка нет,
Всё равно облака не навечно.

Наши дни безвозвратно летят,
Прегрешенья прости и ошибки.
Даже если тебя не простят,
Ты прими всё как есть и с улыбкой.

Береги свою душу от зла
И не дай ей в пути потеряться.
Ведь куда бы судьба не вела -
Без души очень страшно остаться.

Смеюсь навзрыд - как у кривых зеркал, -
Меня, должно быть, ловко разыграли:
Крючки носов и до ушей оскал -
Как на венецианском карнавале!

Вокруг меня смыкается кольцо -
Меня хватают, вовлекают в пляску, -
Так-так, мое нормальное лицо
Все, вероятно, приняли за маску.

Петарды, конфетти... Но все не так,
- И маски на меня глядят с укором, -
Они кричат, что я опять - не в такт,
Что наступаю на ногу партнерам.

Что делать мне - бежать, да поскорей?
А может, вместе с ними веселиться?..
Надеюсь я - под масками зверей
Бывают человеческие лица.

Все в масках, в париках - все как один,
- Кто - сказочен, а кто - литературен...
Сосед мой слева - грустный арлекин,
Другой - палач, а каждый третий - дурень.
Один - себя старался обелить,
Другой - лицо скрывает от огласки,
А кто - уже не в силах отличить
Свое лицо от непременной маски.

Я в хоровод вступаю, хохоча, -
Но все-таки мне неспокойно с ними:
А вдруг кому-то маска палача
Понравится - и он ее не снимет?

Вдруг арлекин навеки загрустит,
Любуясь сам своим лицом печальным;
Что, если дурень свой дурацкий вид
Так и забудет на лице нормальном?!

Я в тайну масок все-таки проник, -
Уверен я, что мой анализ точен:
И маски равнодушия у них
- Защита от плевков и от пощечин

Как доброго лица не прозевать,
Как честных угадать наверняка мне?...

... Они решили маски надевать,
Чтоб не разбить свое лицо о камни.

Владимир Высоцкий

То є Львів, панове!

Давно мала написати про поїздку у Львів, і все не мала часу. Ось, за сніданком і ранковою кавою (яку купила саме там) мої руки нарешті добрались до клавіатури.
Щиро не розумію людей, яким не подобається це місто! Воно дивовижне! Або, ми з ним надто мало знайомі і воно ще не показало своїх недоліків і заморочок.
Щойно вийшла з автобусу, як мене переповнило відчуття енергетичної потужності. Стало добре і затишно, ніби приїхала додому. А кожен метр пройдений його вулицями, ніби окрема історія... про щось неповсякденне, часом навіть незвичайне.
Цікаві лиди, красиві, інтелігентні будинки, містичні парки. Там все ніби пронизано атмосферою мистецтва.
А ця мова! Ця чудесна львівська "говірка")) Спілкуючись з місцевими жителями відчуваєш комплекс неповноцінності, настільки вишуканою і чистою вона є! Екстравагантною і милозвучною! Справжньою!
Напевне при бажанні багато хто наведе силу-силенну фактів, що суперечитимуть вище описаному, але мені байдуже. Ніхто не ідеальний, ніщо не ідеальне, так нехай хоча б цей випадок стане унікальним. Так як в моїх спогадах Львів є казковим=)

Довіра. Замість тисячі слів...)

Не страшно, если дефицит финансов,
А страшно, если дефицит любви.
Когда судьба давно не дарит шанса
Назвать кого-то искренне своим.

Не страшно, если насморк, непогода,
Страшней всего другая есть беда -
Когда хандра в любое время года,
И безнадежность слова навсегда...

Не так страшны проблемы на работе,
В учебе, в повседневности, в быту,
Страшней всего нам дефицит в заботе,
В уменье видеть сердца красоту.

Не так ужасны трудности, проблемы,
Преодолеть их хватит наших сил,
Но это страшно, если мы не с теми,
Кто нас у Бога сердцем попросил...

Выходите замуж по любви,
От большой любви и ночи слаще.
Чтобы Вы в ней спрятаться смогли,
Чтобы сердце радовалось чаще!

Выходите замуж по любви,
Было чтоб приятно и уютно.
Чтоб желание быстрей домой прийти,
Грело Вас,всегда, ежеминутно!

Выходите замуж по любви,
Не смотрите Вы на окружение.
Лучшая дорога впереди,
Как Вам жить, лишь ваше с ним решение.

Потому что от большой любви,
Появляются на свет лишь ангелочки.
Милые снаружи,добрые внутри,
Маленькие сыночки и дочки.

А. Лесовая

!!!!!!!!!

Contra spem spero !

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

Я співатиму пісню дзвінкую,
Розганятиму розпач тяжкий, –
Може, сам на ту гору крутую
Підійметься мій камінь важкий.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Я не дам свому серденьку спати,
Хоч кругом буде тьма та нудьга,
Хоч я буду сама почувати,
Що на груди вже смерть наляга.

Смерть наляже на груди важенько,
Світ застеле суворая мла,
Але дужче заб'ється серденько,
Може, лютую смерть подола.

Я не дам свому серденьку спати,
Хоч кругом буде тьма та нудьга,
Хоч я буду сама почувати,
Що на груди вже смерть наляга.

Буде погляд мій вельми палати,
Може, згинуть всі хмари сумні,
Може, зірка, як буде сіяти,
Ясний промінь пошле і мені.

Смерть наляже на груди важенько,
Світ застеле суворая мла,
Але дужче заб'ється серденько,
Може, лютую смерть подола.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

[2 травня 1890 p.]

Я буду ждать тебя сквозь долгие года,
И многословие здесь явно, что излишне:

Я буду ждать тебя как минимум всегда,
Ну а как максимум, то в каждой своей жизни.

Артем Мызников

Ей нельзя разрешать жить. Особенно если она сексуально преданна и никогда не врёт, и всегда ставит меня выше всего и всех.

Марио Пьюзо "Умирают дураки"

Знаєш...

Знаешь,
я хочу, чтоб каждое слово
этого утреннего стихотворенья
вдруг потянулось к рукам твоим,
словно
соскучившаяся ветка сирени.
Знаешь,
я хочу, чтоб каждая строчка,
неожиданно вырвавшись из размера
и всю строфу
разрывая в клочья,
отозваться в сердце твоем сумела.
Знаешь,
я хочу, чтоб каждая буква
глядела бы на тебя влюбленно.
И была бы заполнена солнцем,
будто
капля росы на ладони клена.
Знаешь,
я хочу, чтоб февральская вьюга
покорно у ног твоих распласталась.

И хочу,
чтобы мы любили друг друга
столько,
сколько нам жить осталось.

Роберт Рождественский

Поцелуй, прикоснись, обними.
Я твоя, я с тобой буду вечность.
Мою руку в свою возьми,
Чтоб окутала нас бесконечность.

На секунду почувствуй тепло,
Наслаждайся моментом. Есть время.
Чтоб забыла какое число,
Чтоб не мучило тяжестью бремя.

От тебя меня вводит в кураж,
В меня врос ты по самые недры.
Ты пропал... это снова мираж.
Между нами опять километры...

Наталья Кургалина

Любите тех, кто просто рядом,
Кто не посмеет изменить,
Кто согревает теплым взглядом,
Кто просто помогает жить.
Важнее в жизни ведь не вид,
Обманчив часто он бывает,
Не то красиво, что блестит-
Красиво то, что согревает!

Гарно і пронизуюче

Якось давним-давно до старого мудреця.
Прийшла красива жінка, заплакана з лиця.
"Скажи ж мені, добродію, за що я так страждаю?!
Уже й не п.ю, не їм, ночей не досипаю
Щодня в душі одна лише тривога
Може в твоїй пораді, знайдеться допомога?!"
На що їй старець відповів: " Одну я думку допускаю:
Сама себе ти погубила, тоді, коли і полюбила.
Гадаєш, що тобі це знадобиться
Але воно не хоче все кориться!
А там і смуток, і відрада
І вірність й цілковита зрада!"
"І що ж мені робити, діду?
То може я кудись поїду?
Втечу подалі, спокій десь знайду
Й отак забуду, ту страшну біду".
"Якщо ти вже любить зуміла,
то значить, є в тобі сміливість й сила.
Кудись втекти - себе дурити
Від того будеш ти - ще більш тужити!
І ще, секрет тобі відкрию
Щоби перебороть оту стихію
Чого б ти там собі і не дійшла
Та спокій ти і так давно знайшла".
І жінка чуть бо не зомліла
І крикнула: " Я зрозуміла!
Накидала на себе я каміння,
печалі, болю й непорозуміння.
Тепер, щоб радісно любити
Я буду щастя лиш творити
Відкину геть, усе погане
Й тоді і час ЖИТТЯ настане

Юля М.

Стереотипи

Чому люди такі обмежені? Чому якщо дівчина не ходить на підборах, то вона автоматично - "пацанка"? Грація і жіночність не залежить від взуття. Вона або є, або її немає апріорі хоч що на себе не вдягни! Не раз ставало печально, коли спостерігала картину а-ля "кривенька качечка" чи "мужик на шпильці". А якщо просто роззути? Я вважаю, що це так безглуздо... Або ще, хто має право вказувати кому кого кохати? Яке люди мають право засуджувати одностатеві стосунки? Чому гетеро - добро, а гомо - зло? Бо більшість вирішила? Бо нас так виховали? Будучи абсолютно звичайної орієнтації, будь-які напади і образи в їх адресу вважаю - дискримінацією(якщо звісно це вроджене а не надумане, чи безглузда данина моді). Прекрасно розумію, що мало хто розділяє мою думку (о Богі, можливо хтось і з друзів видалить=))) ). Але всім хто вважає що це брудно і неправильно, я хочу сказати: шлятись на ліво і на право по своїм одно(багато)разовим гетеро-пасіям - ось що не правильно! Брехати і оббріхувати - ось що не правильно! Розповідати всім подробиці свого інтимного життя - ось що неправильно! Добиватись цілей використовуючи коханих -ось що неправильно... і ше сила-силенна бруду, який і співставляти з гомостосунками має бути соромно!

"Чого ти найбільше боїшся?" - здавалося б, звичайний набір букв. 4 слова. Все просто. Але ні, який великий внутрішній посил несе в собі ця фраза. Найцікавіше, що в кожної людини - свій, і водночас спільний. Я не кажу про фобії. Вони викликані якимсь великим стресом. Я кажу про щоденні переживання, про відчуття, про емоції. Навіть найбільш одноманітні дні мають свою особливість... хоча б тим, що завтра все буде інакше, не так як вчора, не так як сьогодні. Світ не стоїть на місці. Життя не стоїть на місці. Все минає. все змінюється, а разом з цим і наші страхи. Хоч деякі з них можуть супроводжувати нас протягом усього життя. Вони наші найвірніші супутники, найзліші вороги і найкращі друзі. Деякі з них захищають від якихось вчинків, що можуть нашкодити або навіть вбити. іноді вони ... ніби тримаючи нас за руку не дають зробити крок, останній крок. А деякі навпаки, сковують кайданами, не даючи жити, не даючи думати. Буває, що ціна такого сусідства стає непосильно великою. Але не в них вина, а в нас.... лише в нас.
Все залежить від нас. Внутрішні монстри підвласні лише нам.

Щоразу розкриваючи хитро-мудрі плани і уловки гнилих людей мій мозок просто вибухає від нерозуміння того: як можна бути настільки жорстокими! Звідки це в людей береться? А може це вроджена риса і намагатись її змінити - безглуздо? І вона як колір очей чи волосся, можна замаскувати, але не надовго?
Сьогоднішній вечір закінчився черговим розчаруванням. Я здогадувалась що це колись може статись, але оптимізм і віра в людей знову мене підставили.
З такими темпами, я просто перестану впускати в життя нових людей (принаймні жіночого роду точно). Вони надто жорстокі і брехливі створіння! Я з ними не справляюсь. Я не знаю їхніх діалектів і правил гри (і знати не хочу).
Єдине чого хочу - це спокою! Собі і близьким! І щоб ніхто не ліз в душу і дім!
Тепер я двічі подумаю перш ніж комусь допомагати

Этой осенью мечтаю
Превратиться в лучик света,
Яркой радостью светиться,
Мчаться к счастью как комета,
Озарить пространство лаской
И теплом сиянья бликов,
Отразясь от грубой каски
Черствых предрассудкомифов,
И расплавить сталь хочу я,
И проникнуть в твои мысли,
И на ушко прошепчу я:
"Ты - мужчина моей жизни!"

Щастя - просте!

Щастя - просте!
Ніколи не думала, що так мало треба щоб почуватися щасливою. Що елементарна мимовільна посмішка, смска зранку, чашка чаю чи обійми - можуть робити дива. А відчуття того, що ти комусь потрібен, що твою думку цінують і чекають саме на тебе - дає сили жити тоді, коли їх вже практично не лишилось. А ще, все пізнається в порівнянні. Іноді для того щоб почуватись щасливою від елементарного спокою треба пережити бурю. Зараз розумію, що раніше не помічала стількох моментів, а зараз як оголений нерв - все віччуваю на 200%. Це не завжди добре, зазвичай навіть навпаки.
Сьогодні на лекції викладач сказав таке: "Ви можете збути того, хто вбив вашого батька. Але того, хто відібрав ваш будинок - ніколи! Люди користолюбні і меркантильні істоти. Для них найбільше покарання - матеріальне". Ця фраза вибила мене з колії. Стало неприємно і дивно. Тоді я задумалась: невже це дійсно так? Невже люди настільки ... дріб.язкові. В якому світі я живу? Хто мене оточує? можливо не дарма я так часто відчуваю себе чужою... абстрагуюсь від людей... а коли зустрічаю близьких по духу - так прив.язуюсь! Чи можливо я якась неправильна, старомодна, ....раритетна=)) хоч не думаю, що час так сильно змінює людську натуру. Він її розкриває, викриває. Від нього не сховаєшся.
А ще, зловила себе на тому, що забагато думаю) Мій мозок, як голодний лев. Йому постійно потрібно підкидати свіжі теми для роздумів, інакше він обиратиме в довільному порядку, САМ! Його просто не можливо втихомирити, переключити в "режим сну" також! Це нервує.
але його можливо призупинити...ласкою)

Все може бути краще

Звичка. Чи може вона керувати життям? Щебпак! І що найгірше, звикнути можна абсолютно до всього! Навіть до нещастя. Мені це нагадує сліпоту (нікому не в образу) але живуть же люди світу не бачучи... звикли і так їм нормально але чи змогли б вони так само просто змиритись якби побачили світ... хоча б недовго? Сумніваюсь. Так само і що стосується життя повсякденного, і оточення. Можливо ми розвиваємось і прагнемо кращого просто тому що знаємо що так буває? Тому що малюємо собі ідеали і намагаємось їх наздогнати? Радіти тому шо маєш це звісно круто, але ніхто не відміняв покращення. Просто вони самі не приходять. Задля одних потрібно тяжко працювати, задля інших ... просто бути хорошою людиною. "Ми притягуємо те і тих, на що заслужили". Я вірю в те, що всі хороші люди таки матимуть своє щастя (для кожного воно різне). А від злих людей краще абстрагуватись...їх надто багато навколо, щоб ще й добровільно себе ними оточувати. Вони як акули: відчувши капельку крові - загризуть! Варто тільки показати слабкість. А воно вам треба?

Что красит девушку? Не яркий цвет помады, Не золото, не бархат, не шелка. Что красит девушку? Какою быть ей надо? Об этом говорят во все века: Не гордой, а приветливой и скромной, Не дерзкой, а послушной и простой, Чтоб, чистотою покоряя мир огромный, Она бежала бы от болтовни пустой. Нет скверных слов, нет выкриков хвастливых, Красавице такое не к лицу, Нет взглядов неприличных и блудливых, А есть почтенье к матери, к отцу. Красива та, которая умеет Себя смирить и ближнего простить. Прекрасна та, которая не смеет Себе позволить лгать, хамить и мстить. Блистает ярко красотой чудесной Та, у которой совесть говорит: «Будь целомудренной, трудолюбивой, честной, Такою быть Сам Бог тебе велит!» Сегодня многие желают быть иными И рабски служат ложной красоте. Желаю, девушки, я вам не быть такими, А всеми силами стремиться к чистоте. Когда любовью, верой, добротою Наполнен будет жизни каждый час, Тогда спасительной небесной красотою Господь чудесно всех украсит нас...

!

когда ты придешь, конечно, я буду ждать. откроется сердце,
и примет тебя любого.
я все беспокоюсь: что мне тебе сказать? какое из тысячи слов мне придумать слово?
когда ты придешь, я с прошлым закрою счет, и память сведет на нет все былые лица. я все представляю: ты стоишь у ворот, не в силах, сдержав волненье, пошевелиться!
когда ты придешь, свет уличных фонарей осветит порог, засыпанный белой вьюгой. я все размышляю: в какую из всех дверей ты не постучишь, а смело войдешь без стука?
я знаю: своих встречают лишь те, кто ждут. и я не устану ждать тебя снова и снова! когда ты придешь,
конечно, я буду тут, откроется сердце, и примет тебя любого.

Не рассуждай, не хлопочи!..
Безумство ищет, глупость судит;
Дневные раны сном лечи,
А завтра быть чему, то будет.

Живя, умей все пережить:
Печаль, и радость, и тревогу.
Чего желать? О чем тужить?
День пережит - и слава богу!

Ф.Тютчев

Себе впізнала

В меня стреляли много раз, но я летела,
Удары сыпались кругом, но я терпела,
И пересуды, и молва - я все сносила,
В ответ на подлость грубых слов не говорила.

Вокруг твердили - будь хитрей - я усмехалась,
Узнав потери, полюбить не побоялась,
Отнять хотели воздух - я дышала,
Напротив видя тьму - всегда сияла.

В минуты радости чужой я не корила,
В минуты горя - от беды не уходила,
Бежать хотела прочь и не сбегала,
Предательству в ответ не предавала.

Врагам не мстила, а всегда прощала,
И в грешниках несчастных узнавала,
Забыть просили - я не забывала,
Ведь в те минуты я себя искала.

Когда-то были крики, были споры,
Неверные поступки, разговоры,
Незримый груз сомнений, где-то стыд,
Порой казалось - разум вовсе спит.

Всем людям свойственно споткнуться, ошибиться,
Ругать себя и чем-то не гордиться...
Не стоит пробовать вернуть то время вспять -
Ты силы собери, начни опять.

Светлана Лунева

Доверяйте любимым, не ищите изъяна,
Не пытайтесь поймать хоть пол-слова обмана...
В мелочах не копайтесь, в прошлой жизни не ройтесь.
Доверяйте... любите... просто так и не бойтесь.
Научитесь любить без упреков... укоров...
Без истерик и сцен... без чужих разговоров.
Доверяйте любимым и любите без фальши.
Наша жизнь мимолетна... будьте в ней настоящим!

Вера

Меня убивает и делает резкой,
и делает твердой до мозга костей,
большая, как солнце с искрящимся блеском
безумная, страшная вера в людей!

Я верю в слова, что как правило мало
несут за собой, забываясь за день.
и делает сердце безумно усталым
людская, никчемная, глупая лень!
Я верю в поступки, что вам -непривычны!
в простой, бескорыстный мотив ваших дел.

я верю, что каждый внутри - безграничен,
но в каждом, увы, я встречаю предел!
Куда только мысли меня не носили,
пока я молчала, о слабых скорбя;
Меня убивает, но делает сильной
безумная страшная вера в тебя.

Твій Мій

Кажуть люди: "Ти не зарікайся,
що завтра з тобою буде, не суди.
Які тебе оточуватимуть люди,
в якому напрямку залишиш ти сліди."

Ще кажуть люди: "Ти не сподівайся
і завтрашнього щастя ти не жди.
Все буде лише гірше, ти розкайся
і чуда веселкового не жди."

І кажуть люди, що кохання прірва.
Воно тебе вже знищило, поглянь!
Але в моєму серці більше віри
ніж тих пролитих сліз від сподівань...

Ти знаєш, люди говорити люблять.
І що вони белькочуть, не суди.
Твоє майбутнє є, було і буде.
І не розсіються від часу ті сліди

Я не люблю кокетливых девчонок,
Что, чересчур довольные собой,
По танцплощадкам и по стадионам
Слоняются огромною толпой.
Наверно, начитавшсь слишком много,
Я полюбил душою навсегда
Застенчивых, задумчивых и строгих,
Обидчивых и грустных иногда.
Такая маму не заставит гладить,
Над утюгом больную спину гнуть,
Чтоб вечером в особенном наряде
С веселою беспечностью блеснуть.
Такую не заманишь женихами,
Она всегда правдива и нежна.
Хорошими сердечными словами
От пошлости она защищена.
Такая пустозвона не полюбит,
А уж судьбу свою когда найдет, -
Все узелки, все петельки разрубит,
Сквозь боль, и даль, и суд людской пройдет.
И ей, в отличье от других, не страшно,
Что и любовь бывает тяжела.

Игорь Кобзев "Девушки"

Я буду с тобой вечно! Слышишь, вечно!
И если пошатнется мир едва,
Я обещаю, буду бесконечно!
И после смерти и пока жива!!!

Я вечно буду рядом! Слышишь, рядом!
Захочешь и дотянешься рукой!
Не сможешь - дотянись хотя бы взглядом,
А я уж полминуты за спиной!

Хоть часть меня с тобою вечно будет!
И даже если рухнет белый свет,
Исчезнет всё и вдуг исчезнут люди!
Я буду если никого уж нет!

Я окружу тебя, как этот ветер!
А может ты меня вдохнул давно?
Я буду вместо всех на целом свете!
Ведь мы не половинки. Мы - ОДНО!!!

Шабленко Надежда

Обещай мне солнце
В этот нежный май.
Обещай, что...
К черту! - просто приезжай.

Обещай мне ливень,
Обещай грозу.
Обещай, что вытрешь
С щек моих слезу.

Обещай мне радость,
Прогони печаль.
Поцелуев сладость
Мне пообещай.

Обещай мне ночи,
Обещай мне дни.
Обещай, что будем
Мы совсем одни.

Обещай мне нежность,
Обещай любовь.
Обещай мне верность
Самых важных слов.

Обещай объятья
Крепких всех оков.
Обещай, что будешь
Ко всему готов.

Обещай, что будем
Вместе навсегда,
Что друг другу скажем
Мы навечно "да".

Обещай за плечи
Тронуть невзначай.
Поскорей вернуться
Мне пообещай.

Мария Почалова

Кожне слово

Она дитя. И требует вниманья,
Которое так просто уделить.
И все ее капризы и желанья,
Совсем не сложно удовлетворить.

Она дитя. Немножечко наивна.
И смело верит в сказку, в чудеса.
Любовь должна быть искренне взаимной.
А в этом помогают небеса.

Она дитя. Здесь крики неуместны.
Совсем не сложно подойти обнять.
Она ответит тем же, честно-честно.
Поймет быстрее, если промолчать.

Она дитя. Ей не нужны упреки.
Прекрасно знает всё, где не права.
Запомни эти золотые строки.
Ответственность беру за все слова.

Она дитя. И это означает,
С ней надо быть по-взрослому шутя.
Люби! Люби! Она всегда прощает.
Наивное, но мудрое дитя.

Шляпник

Будь ласка;)

Улыбайся, пожалуйста, шире!
Улыбайся, пожалуйста, чаще!
В нашем быстро темнеющем мире,
В самой тёмной из тёмных чаще
Твоя улыбка
Будет
Светлейшей!

Она будет безумно красивой,
Светлой и ангельски чистой.
И разбудит бродягу под ивой,
Что заснул, утратив все смыслы.
Твоя улыбка
Будет
Добрейшей!

Перед завтраком пробуй рассветы
И громко кричи день ото дня:
"С добрым утром, родная планета!
С добрым утром, дорогая земля!"

Павел Шило

Буду...

Буду тебя беречь
от мимо идущих лиц,
от неизбежности встреч,
от холода чёрных ресниц,
от брошенных даром слов,
от остро летящих секунд,
от жутко играющих снов,
от тяжести горьких разлук,
от пасмурных серых дней,
туманов, дождей, болот,
от жара немых огней,
от жизни минорных нот.

Во тьме не жалея свеч,
и даже безумно любя...
буду тебя беречь
от самого себя.

Костя Крамар

Лабіринт життя

Кожен злий вчинок віддаляє від вас щастя! Життя ніби лабіринт, по якому ми рухаємось назустріч щастю. Роблячи хороше, ми скорочуємо відстань (як з прискоренням), а роблячи зле,навпаки - добавляємо поворотів, пасток і штрафів на своєму шляху. Багато хто так і не добирається до цілі, адже час обмежений! Життя не вічне і другої спроби не буде. Це шанс, який треба використати сповна, встаючи щоразу після падіння! А ще... буває, що люди настільки зациклюються тим, щоб псувати чиєсь життя, що забувають жити своїм. І цим самі віддаляють себе від цілі розтрачуючись не на те і не на тих. Чужий біль це ніби важка ноша, яка не даватиме рухатись сповна! Не беріть її на себе! Будьте добрими! А ще... не брешіть!!! ...собі, близьким, чужим... Від цього шлях вкривається туманом, ваш внутрішній GPS дає збій і тоді починається блукання наосліп! Це страшно і не всі знаходять з нього вихід, блукаючи як примара в своєму власному житті. Ти ніби вдома, але чужий... Так буває. Все лише в наших руках.

Я хочу

Я хочу, как в детстве, простоты,
Позабыть обиды и разлуки.
Жить в краю, где нету суеты,
Где сердце позабудет муки.

Я хочу душою не болеть,
Не бояться больше зимней стужи.
В прошлое с тоскою не смотреть,
И любить того, кому я нужен.

Мне страшно оттого, что есть на свете горе,
Мне страшно оттого, что где-то плачет мать.
Мне страшно оттого, что даже волны моря
Умеют по-звериному рычать.
И в час, когда встревожена стихия,
Они, играя пеной кружевной,
Уничтожают жизни молодые,
Смотря на них с улыбкой ледяной.
Мне страшно оттого, что даже солнце счастья
Таит в себе потенциальный мрак.
Мне страшно оттого, что рвется ум на части,
Но смысла жизни не поймет никак.

Рюрик Ивнев

Я могу тебя очень ждать,
Долго-долго и верно-верно,
И ночами могу не спать
Год, и два, и всю жизнь, наверно!

Пусть листочки календаря
Облетят, как листва у сада,
Только знать бы, что все не зря,
Что тебе это вправду надо!

Я могу за тобой идти
По чащобам и перелазам,
По пескам, без дорог почти,
По горам, по любому пути,
Где и черт не бывал ни разу!

Все пройду, никого не коря,
Одолею любые тревоги,
Только знать бы, что все не зря,
Что потом не предашь в дороге.

Я могу для тебя отдать
Все, что есть у меня и будет.
Я могу за тебя принять
Горечь злейших на свете судеб.

Буду счастьем считать, даря
Целый мир тебе ежечасно.
Только знать бы, что все не зря,
Что люблю тебя не напрасно!

Эдуард Асадов.

Да!

Не предавайте верную Вам Женщину,
Не допускайте мелочных обид.
Любая, даже маленькая трещина -
Разлом в душе, что жжёт внутри, свербит.

Молчать не стоит. Ваше равнодушие
В ней убивает веру на корню.
Веревкой к шее тянется удушливой.
Не обижайте Женщину свою.

Не пожалейте слова на прощание,
Когда покинете предел орбит.
Оно согреет душу в час отчаянья,
Поддержит и возможно исцелит.

Вам нежное создание завещано,
Которое, очаг Любви хранит.
Позвольте БЫТЬ ей, а не зваться Женщиной,
Она за всё Вас отБлагоДарит!

І ще один

Не искушайте женщину молчаньем.
Ту женщину, что любит Вас всерьез.
Она не ждет банальных обещаний,
Шампанского, конфет, шикарных роз.

За чередою пыльных откровений
И виртуозностью избитых фраз
Достаточно простых прикосновений,
Колодца теплых добродушных глаз.

Когда же время или расстоянье
Вас разлучит дыханием забот,
Не огорчайте женщину молчаньем.
Ту женщину, которая Вас ждет.

Ще один прекрасний

Только будь, пожалуйста, сильнее всех обид,
И будь крепче всех на свете обещаний,
Научись прощать, когда болит,
Свято верить научись через отчаяние.
Только будь, пожалуйста, сильнее горьких слез,
Будь, пожалуйста, сильнее всякой боли,
Если жизнь вдруг полетела под откос,
Ты поверь — придет тот день, и все отстроим.
Только будь, пожалуйста, сильнее всяких мук —
Ненависть не лечит боль утраты,
И сильнее будь ты всех разлук,
Всех, кто предал и любил когда-то.
Только будь, пожалуйста, сильнее всякой лжи,
Только будь, пожалуйста, сильнее всякой боли,
В жизни всякие, поверь, есть рубежи...
Только будь...такой как есть - сама собою.

Не мій, але прекрасний

Как хорошо быть чьей-то навсегда
И знать,что это не слова пустые
Как хлеб,делить и душу и года
Глядеть в глаза безмерно дорогие

Как хорошо быть чьим-то навсегда
И знать,что не оставит, не обманет
И вытащит из под любого льда
И никогда любить не перестанет

Родное тело обнимать в ночи
И знать,что будет так уже навеки
Сливаться вместе,как весной ручьи
Тонуть в родном дыхании и смехе

И освежать,как летняя гроза
И чувствовать,как греешься и греешь
И знать,что в этих дорогих глазах
Ты никогда уже не постареешь..

№2

про тебе

я скучаю. скучаю дико.
объяснить каприз невозможно.
заломилась извилина криком
внутривенно ноет подкожно

я скучаю... скучаю жарко...
наизусть все даты и строчки,
сообщение лучшим подарком
в ожидании денно и нощно

я скучаю... скучаю, вяну!
голос дерзкий без многоточий.
где тот запах, родной и пряный ?
отзовись, я скучаю очень

я скучаю. всего два слова,
что к любви приросли забором
не проходит синдром разлуки,
там где руки касались током...